Загадка християнського імені князя Аскольда

Днями газета "День" оприлюднила рефлексії Леся Качковського про те, від кого прийняв хрещення перший володар Русі — від Константинополя чи від Риму?

Les Kachkovsky looks into whether the Kiev Rus Prince, Volodymyr the Great accepted Christianity from Constantinople or Rome

Т.Г.ШЕВЧЕНКО. «АСКОЛЬДОВА МОГИЛА В КИЄВІ» 1846 р.

Наскільки йому вдалося навернути до нової віри Русь, відомо мало. Літописи повідомляють тільки, що він за міськими мурами, де нині знаменита Аскольдова могила, спорудив церкву. І носила вона ім’я святого Миколи. Грунтуючись на дослідженні традиції тодішніх володарів називати храми на честь своїх патронів, видатний російський історик В.Татіщев зробив припущення, що при хрещенні князь Аскольд отримав ім’я Микола. З цим погоджуються нині більшість істориків. Проте саме з християнським іменем князя Аскольда пов’язана одна з найбільших загадок християнства на Русі.

Річ у тім, що згідно з церковною традицією ім’я при хрещенні давалось на честь хрещеного батька. А хрещеним батьком князя Аскольда мусила бути, поза сумнівом, високопоставлена духовна або царственна особа: мова ж бо йшла про престиж держави. Так, зокрема, вчинив болгарський хан Борис під час свого хрещення 863 року. Він виставив умову, щоб його хрещеним батьком вважався візантійський імператор Михайло III, щоправда, заочно, бо під час церемонії той, звичайно, не міг бути присутнім. І саме на його честь болгарського хана нарекли Михайлом. Подібним чином князь Володимир Святославович вибрав хрещеним батьком візантійського імператора Василія II, а отже й отримав його ім’я. Згодом Володимир спорудив церкву Святого Василія — теж згідно з традицією.

А хто ж міг бути хрещеним батьком князя Аскольда і на честь кого він отримав ім’я Микола? Адже ситуація політична була надзвичайно важливою: уперше володар Русі приймав християнство. Якщо припустити, що Аскольда хрестили греки — під час одного з походів на Царгород, як це традиційно вважається, то кого — з іменем Миколи I — київський князь погодився визнати своїм хрещеним батьком? Аналіз показує, що в той період у Візантії не було ні імператора, ні кого-небудь із його найзначніших родичів, ні патріарха, хто б носив ім’я Микола.

Але ж був папа — Микола I! Випадковий збіг обставин? Навряд. Відомо, що саме цей римський первосвященик проводив активну політику в справі хрещення слов’ян, благословив місіонерську діяльність Костянтина (Кирила) і Мефодія та їхні переклади Біблії слов’янською мовою.

Тут доречно привернути увагу ще до однієї загадки, пов’язаної з хрещенням Аскольда. Традиційно вважається, що хрещення Русі відбулося за часів князя Володимира — десять сторіч тому Православна Церква святкувала 1000-ліття цієї події. Але чому відлік християнської ери на Русі не ведеться від хрещення князя Аскольда? Здавалося б, для престижу руської церкви якраз вигідно підкреслити, що християнство в нас має значно давнішу історію — більше як на століття. Звичайно, про хрещення Аскольда в історії згадується, але чомусь побіжно, а вся слава святителя Русі приписується князеві Володимиру.

Чимало істориків припускають, що тут ховається якась таємниця. Єдина гіпотеза, яка напрошується, це те, що Володимир прийняв хрещення від Константинополя, а князь Аскольд — від Риму. Тільки хрещення від Римської Церкви, що аж ніяк не імпонує престижу Східної Церкви, може пояснити причину такої упередженості. Мабуть, не без впливу грецьких наставників, згадки про пріоритет Риму у справі хрещення Русі намагалися відтінити розповідями про Володимирове хрещення — але вже від Константинополя.

Щоправда, дехто може заперечити, що Великий Розкол Церкви на Східну й Західну відбувся пізніше — через 65 років після Володимирового хрещення. Насправді — то був уже остаточний розпад єдиної Церкви, а перший розкол Церкви відбувся якраз за часів князя Аскольда, коли в Римі первосвящеником був Микола I, а константинопольську кафедру очолював патріарх Фотій — чи не найосвіченіший із вищих ієрархів Східної Церкви. Саме він уперше чітко сформулював догматичні розбіжності між Східною і Римською Церквами. І саме з того часу між обома Церквами існує глибоке протистояння і глуха боротьба за першість. До речі, змагалися Рим і Константинополь і за право першим хрестити слов’ян.

Без сумніву, через це протистояння кожна з Церков замовчувала успіхи іншої — надто, якщо їхні інтереси перетиналися. Цілком імовірно, подібне трапилось і з хрещенням князя Аскольда, і взагалі — з хрещенням Русі. Але де, коли і хто саме хрестив першого володаря Русі? Як здається, одним iз ключів до розгадки цієї історії може служити саме християнське ім’я Аскольда. А ще — цікава згадка в одному з літописів: «Іде Аскольд на болгар, і був убитий його син». В іншому літописі мовиться ще й про Діра і про те, що ходили брати не на болгар, а на греків. Суперечності тут немає, бо під греками наші літописці мали на увазі християнські народи, які дотримувалися грецького обряду. Тобто літописи повідомляють про похід київських князів на хрещених болгар. Виникає закономірне запитання: а чи не був похід безпосередньо пов’язаний із драматичними подіями, які відбувалися в Болгарії після запровадження християнства?

Болгарський хан Борис давно прагнув хрестити свою державу, одначе цьому опиралася численна опозиція — з тих ста чистих болгарських родів, яких 679 року привів на Балкани хан Аспарух, і які боялися розчинитися серед місцевих слов’ян внаслідок прийняття спільної віри. Проте під тиском обставин — поразки у війні з греками та франками, голоду від страшенної засухи і 40-денного землетрусу — Болгарія нарешті 863 року приймає хрещення від Константинополя. Та вже наступного року опозиція підняла повстання. Хоча досвідченому і рішучому ханові Борису-Михайлу вдалося його швидко й нещадно придушити: 52 старі болгарські роди було цілком винищено, — це не зломило язичників. І бунти спалахують практично постійно.

Поза сумнівом, антихристиянська опозиція зверталася по допомогу до інших язичницьких держав, у тому числі й до Русі, яка кілька років перед тим, 860 року, здобула собі на міжнародній арені гучну славу успішним і зухвалим походом на Константинополь. Мабуть, саме про відповідь руських князів на пропозицію війни проти християн і повідомляє наш літопис: «Іде Аскольд і Дір на болгар...» Літописець вказує і дату походу: в літо 867-е.

Та незважаючи на допомогу союзників болгарські язичники знову зазнали невдачі. Більше того, у цій війні загинув син князя Аскольда. Хоча навряд чи роська дружина була розгромлена вщент; певніш, болгарський князь Борис уклав мир з росами. І цілком ймовірно, що однією з умов мирного договору була вимога, щоб руський князь, а можливо, і його дружина, прийняли нову віру, якої вже дотримувалася Болгарія. Таким чином усувалась би загроза, що в майбутньому роси знову підтримають болгарських непокірних язичників.

Отже, хрещення Аскольда могло відбутися в Болгарії, під час невдалого походу 867 року. Тепер напрошується це одна цікава гіпотеза, до якої підштовхує вибір християнського імені для руського князя. Якщо взяти до уваги тодішню традицію, то логічно припустити, що хрещеним батьком міг бути папа римський Микола I. І насамперед тому, що 867 року в Болгарії князя Аскольда міг хрестити тільки римський священик.

Виявляється, що 866 р., невдоволений тим, що константинопольський патріарх Фотій не погоджувався висвятити для Болгарії незалежного архієпископа, хан Борис прогнав грецьких священиків і звернувся за допомогою до Риму. Восени того ж року папа Микола I прислав до Болгарії місію на чолі з єпископом Формозою Портуенським, який заново хрестив болгар.

Якщо така гіпотеза про хрещення першого володаря Русі слушна, то найімовірніше, що саме єпископ Формоза і здійснив необхідний обряд. При цьому, звичайно, Аскольд міг забажати, щоб його хрещеним батьком вважався папа римський — Микола I; гордий князь не погодився б, щоб статус його хрещеного батька був нижчим, ніж у болгарського володаря.

Після повернення до Києва князь Аскольд спробував запровадити християнство на Русі. Але особливо успіху не досяг. Більше того, невдоволені язичники прикликали з Новгорода князя Олега і 822 року здійснили кривавий державний переворот, убивши обох князів: Аскольда і Діра.

Наостаток варто зазначити, що хрещення, здається, прийняв тільки один із братів: Дір так і залишився язичником. На користь цього припущення свідчить факт, що брати були поховані в різних місцях. Аскольда — як християнина — поховали на місці збудованої ним церкви; таким був і пізніше звичай у руських князів. Діра ж, який так і залишився язичником, поховали за старим руським звичаєм, найімовірніше — спалили, а потім урну з прахом закопали. Літописець Нестор повідомляє, що могила Дірова — за святою Ориною, тобто, десь за церквою святої Ірини.

Можливо, подальші історичні дослідження проллють значно більше світла на події тих років і на відносини київських князів із Болгарською державою та з Римською Церквою.

№24, п'ятниця, 11 лютого 2000