Ватикан спростував “Вечірній Київ»

Минулого тижня «Вечірній Київ» несподівано присвятив майже всю другу шпальту, зазвичай присвячену «органам влади», справжній владі – вищій, Божій.

 

Цього дня газета "Вечірній Київ" вмістила публікацю про гріхи людські і зокрема про те, що ніби-то Ватикан збільшив кількість смертних гріхів. Попри певні фривольності окремих традиційних коментаторів, зокрема таких як Дмитро Корчинський, публікація містила доволі толковий огляд канонічних семи гріхів, що вже є величезним плюсом для Київської преси.

 

Проте з`ясувалося, що насправді Ватикан не збільшував кількість смертних гріхів, а журналісти елементарно дещо поспішили подати не цілком певне тлумачення з інтернета.

 

Подаємо деякими купюрами і рідкісний матеріал у «Вечірці», котрий, на жаль, «не вцілив» (хоч тематика вельми актуальна!)і нижче спростування, поширене католік-медіацентром.

 

Публікація на головній сторінці «Вечірнього Києва»

 

Ватикан збільшує кількість смертних гріхів вдвічі

 

Ватикан уперше за півтори тисячі років переглянув список смертних гріхів.

 

До семи існуючих були додані ще сім. Новий перелік «грішних справ» було надруковано в офіційній газеті Ватикану L'Osservatore Romano. Концепція семи смертних гріхів була створена папою Григорієм І Великим у VI столітті.

 

Пізніше, у Середні віки, вона була використана Данте Аліг'єрі у частині «Пекло» «Божественої комедії. В редакції папи Григорія I до 7 смертних гріхів належали гордість, ненажерливість, хтивість, гнів, жадібність, неробство.

 

Згідно з новою концепцією, пекельні вічни муки відтепер загрожують за контроль над народжуваністю, біологічні експерименти, вживання наркотиків, забруднення навколишнього середовища, збільшення майнової різниці, надмірне багатство і дії, що призводять до зростання кількості бідних.

 

Створенню нової концепції передувало опитування віруючих. Так, британці вважають, що попередня концепція вже застаріла. У ході опитування, проведенного компанією ВВС, виявилося, що основними вадами сучасного суспільства є жорстокість (39% опитуваних), перелюбство, фанатизм, нечесність, жадібність, егоїзм. Отож, ставлення до гріха у сучасному світі змінилося. Найбільшим пороком нині вважають дії, що можуть принести шкоду іншим.

 

Розширення списку гріхів не загрожує українцям, серед яких переважно православні. Отець Варсонофій, представник Української православної церкви Московского патріархату, зазаначив, що православна церква більше дотримується канонів, затверджених давно, і тисячолітніх традицій. «Чи є сенс змінювати щось, що є святим?», - застановлюється він.

 

Дмитро Корчинський, голова партії «Братство» з приводу цього зазначив, що ієрархи католицької церкви - «дуже наївні люди». «Вони не знають ще дуже багато того, що коїться у сучасному світі, - інакше цей список можна було б продовжити до семидесяти», - зазначив пан Корчинський.

 

(Частину коментаря ми у передруці вилучили, бо він відбиває реактивний характер самого коментатора, проте не додає нічого до суті справи. - "Оранта")

 

Надія Григор'єва

 

Публікація зі спростуванням, поширена КМЦ

 

Жодного списку нових гріхів зі сторони Святого Престолу

 

15.03.2008 В наші дні кожен з українських ЗМІ по-своєму досить голосно коментує плітку про те, начебто Ватикан видав новий список головних гріхів.

 

У п’ятницю 14 березня в офісі Католицького Медіа-Центру в Києві Отець Павло Вишковський ОМІ в інтерв’ю для інформагентств та ЗМІ, зокрема, для телеканалів “1+1” та 5 каналу прокоментував офіційне ставлення Святого Престолу до пліток ЗМІ: Ватикан не опублікував нового списку семи головних гріхів – це вияснили вже 11 березня джерела католицької інформації. www.zenit.org та прес-офісом Єпископської конференції в Англії та Галії видано комунікат, пояснюючи цей аспект. Це не новий ватиканський декрет, йдеться в тексті, пояснюючи, що непорозуміння народилось з неправильного розуміння інтерв’ю, опублікованого в італійському виданні “L’Osservatore Romano” за 9 березня, деякими джерелами інформації.

 

Інтерв’ю було проведено з Монсіньйором Джанфранко Жіротті, Керівним Єпископом Трибуналу Апостольської Пенітенціарії, в той час, коли Головним Пенітенціярієм є Кардинал Джеймс Франціс Стаффорд. Журналіст Микола Норі запитав Єпископа, які, на його думку, є нові гріхи:

 

“Є різні підгрунтя, на яких сьогодні помічаємо появу грішних жестів (постав) стосовно індивідуальних і суспільних прав”, - відповів Єпископ Жіротті. “В першу чергу, це підгрунтя білетики, всередині якої не можемо не викрити деяких порушень фундаметальних прав людської природи через експерименти та генетичні маніпуляції, наслідки яких важко передбачити і тримати під контролем”.

 

Іншим підгрунтям, чисто соціальним, є підгрунтя наркотиків, через які ослаблюється психіка і затемнюється розум, а тому молодь залишається поза межами церковного впливу. Ще є підгрунтя соціальних й економічних нерівностей, коли найбідніші завжди є найбіднішими, а багаті завжди багатими, що призводить до кричущої соціальної несправедливості. Є також підгрунтя екології, що сьогодні викликає особливу турботу”.

 

Для усіх зацікавлених темою гріха подаємо текст катехези відносно вчення Церкви про гріх, дякуючи римсько-католицькій парафії Святого Миколая в Києві за її опрацювання.

 

ГРІХ – НАВЕРНЕННЯ, ПОКУТА

 

1. Гріх

 

Моральне зло — це явище, яке постійно супроводжує існування людини. У богословській термінології воно має назву гріх (від грецьк. гамартіа — гріх)

 

Протягом сторіч суть гріха визначали по-різному, але завжди брали до уваги його зв'язок з Богом. Один погляд на гріх був у вибраного народу Старого Завіту; інакше дивилися на нього в Новому Завіті, коли його розуміли як розрив зв'язку з Христом;шому, коли основою моралі вважали чесноту, оскільки гріх трактували як певне порушення через брак або надмір чесноти, ще інакше в період легалізму, коли його вважали порушенням морального права (вічного, природного і позитивного), а в богослов'ї, орієнтованому на аксіологію, гріхом вважали не реалізувати виявлену моральну цінность. Нарешті, ще по-іншому дивиться на гріх сучасне моральне богослов'я, основане на ідеї Божого покликання, яке бачить в ньому неприйняття цього покликання, спрямованого Богом до людини.

 

Одне, все ж таки, завжди залишається незмінним - а саме те, що гріх розглядається як релігійний факт у світлі Божого Слова (Об'явлення).

 

Катехізис Католицької Церкви папи Йоана Павла ІІ в п. 1849 говорить: «Гріх є провиною проти істини, розуму, чистого сумління; це брак справжньої любові до Бога і ближнього через порочне прив`язання до деяких благ. Він ранить людську природу і вражає людську солідарність».

 

а) Суть гріха згідно Святого Письма

 

Біблія не має готової і систематичної теорії морального зла, тобто гріха. Проте вона завжди показує Бога і людину як тих, які перебувають на орбіті таємниці морального добра і зла. В розумінні Старого Завіту гідними уваги є дві речі: перша — це факт гріха і його всезагальний характер, що описується на сторінках Книги Буття; друга натомість — це його спільнотний вимір, адже суб'єкт гріха найчастіше розглядається збірно. Ним є вибраний народ, котрий, будучи зв'язаним з Богом силою Завіту, не дотримується вимог цього Завіту, тобто грішить. З?являється також більш конкретне розуміння поняття гріха - це невірність, несправедливість, оскільки гріх цілиться як у велич Бога, так і в гідність зв'язаного з Богом Завітом вибраного народу. Гріхом є і образа Бога, невдячність, гордування Ним, непослух і зрада Йому. Гріхом, який особливо порушує закони Бога, вважали ідолопоклонство, яке трактували як втрату довіри до Бога і звернення до ідолів, що піддавало сумніву велич Бога та необхідність належно вшановувати Його.

 

В епоху Нового Завіту гріх постає в одиничному вимірі та розглядається вже у христологічній перспективі, тобто через співставлення з особою і справою Ісуса Христа. Синоптичні Євангелії вважають гріхом передусім порушення Божої заповіді.

 

Більш докладний образ гріха змалював св. Павло. Бога, людину і світ він бачить через зв'язок зі спасенною місією Христа. Весь світ до Христа і без Христа — це темрява (Еф 2,12), всі люди піддані владі гріха (Рм 3,9), і внаслідок цього ніхто не є праведним (Рим3,10-11). Перемога Христа настільки радикальна, що дає людині можливість цілковито відродитися. Завдяки цьому відродженню вона стає новою людиною, хоча, поки живе, може знову опинитися під владою зла. Отже, завдання людини — так провадити життя (а вона до цього здатна, завдяки свободі, яку має), щоб не потрапити знову під владу зла, до якого вона також має постійну схильність.

 

У своєму вченні про гріх св. Павло не оминає мовчанкою і джерела морального зла, вбачаючи їх передусім у злому пожаданні, яке проявляється в тілесних похотях і гордині. Через його дію людина відчуває потяг до зла, до життя «за тілом», яке немовби бере на себе роль пожадання. Однак людина має можливість протидіяти йому, щоб жити не за законами тіла, а за законами духу, оскільки служіння похотям тіла веде до смерті.

 

Як конкретні приклади того, що треба вважати гріхом, св. Павло подає так звані. каталоги (переліки) гріхів, які стосуються окремо взятих моральних порушень (див. Рим.1,29-31; 1 Кор.5,10-11): «Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п'яниці, ані злоріки, ані грабіжники — царства Божого не успадкують» (1 Кор 6,9-

 

10).

 

Св. Йоан вбачає у гріхові таємничу, протилежну Богові силу, яка поневолює людське серце. Вона може навіть призвести до смерті, якщо людина вперто продовжує існувати в невірі, тобто якщо вона відкидає дар спасіння, отриманий в особі Ісуса Христа, якщо вона не сприймає життя відповідно до волі Бога, а живе згідно з власною волею. Такий гріх називається у св. Йоана беззаконням: «Кожен, хто чинить гріх, чинить також беззаконня, бо гріх є беззаконням» (1 Йн3, 4). Творець бо у своїй великій Мудрості встановив закони, мета яких - довести людину до спасіння. Коли людина свідомо і добровільно відкидає Божий порядок і план спасіння – вона противиться волі Творця, тобто грішить - не хоче слухати Бога, який прагне її добра.

 

Гріх є втратою Бога і спасіння. Людина через гріх відмовляє Богу в належній пошані і жадає поставити себе на Його місце. Віддаляється від Бога і прагне ходити своїми стежками. Таким чином, вона хоче сказати, що є самодостатньою і Бог їй непотрібний.

 

Гріх означає життя в брехні й темряві. Людина створена до приязні з Богом, в якому знаходить щастя і сенс свого існування. Відвертаючись від Бога, вона хоче бути вільною і незалежною від Нього. Але власне саме тоді потрапляє в пастку сатани - «батька брехні» і стає рабом гріха.

 

Чим більше людина віддаляється від Бога, тим дужче зачиняється у своєму егоїзмі, втрачає чулість до ближнього, який створений на образ і подобу Божу.

 

Християнин гріхом зневажає:

 

- Бога Отця, від Якого, як Творця, все має;

 

- Богочоловіка Ісуса Христа, бо марнує справу Його Відкуплення - наново розпинає Сина Божого в собі;

 

- Духа Святого, бо через гріх виганяє Його зі своєї душі.

 

Важким гріхом зневажаємо всі Божі досконалості:

 

-Божу святість - примушуєш Господа дивитися на твій гріх;

 

-Божу всюдиприсутність - Бог завжди бачить твій гріх;

 

-Божу справедливість - наражаєшся на Божі кари;

 

-Божу терпеливість - Бог за гріх одразу не карає;

 

-Божу всемогутність - примушуєш Бога, щоб Він начебто допомагав тобі грішити.

 

Св. Йоан говорить про те, що в гріху виявляється сила спокусника людства — сатани, одвічного противника Бога. Звідси випливає те, що через гріх людина стає сином сатани, бо поводиться так, як він, і виконує властиві йому дії: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (1 Йн 3,9). •

 

Підсумовуючи все це, можна сказати, що згідно з Новим Завітом, гріх зводиться до бунту проти волі Бога і розчарування в Його любові, об'явленій у спасенній справі Христа, а як такий він становить собою незаконність, несправедливість і образу Бога.

 

Гріх є ознакою браку любові до Бога. Він не зменшує Божої величі, але шкодить Його славі. Бог створив людину для того, щоб та була вінцем творіння, а вона сама себе спотворює через гріх, противиться Божому замислу і порушує справу Божу, намагаючись побудувати світ за своєю уявою.

 

Гріх є актом несправедливості і насилля проти ближнього, бо розділяє братів між собою. Він антисоціальний, бо шкодить не лише нам самим, але і усьому людству, частиною якого ми є, і воно страждає від нашої провини, подібно тому, як страждає усе тіло від одного пораненого органу. Гріх розкладає людське суспільство і породжує великі біди і нещастя: розколи, суперечки, чвари, розлучення, розбещеність, роз`єднання, безладдя, часом і знищення цілих міст і сел.

 

Гріх - це велика безглуздість і безумство, тому що він противиться Богу, який хоче справжнього добра людини. Людина через гріх нищить себе. Гріх є для неї самотністю і відчуженням.

 

б) Суть гріха згідно з богослов'ям

 

Східні Отці Церкви показували, що гріх є ураженням любові, затемненням або ж затиранням Божого образу в житті людини, перекресленням її дивінізації (обожествлення). Західні Отці натомість підкреслюють, що гріх — це відхід від порядку щодо Божого закону. Така ідея дуже виразна у св. Амвросія і св. Августина. Цей останній визначає гріх як «дію, слово або пожадання, протилежні одвічному Божому закону». Дещо інакше суть гріха окреслює св. Тома Аквінський, який вбачає у ньому „відвернення від Бога й невпорядковане звернення до створінь». У цьому він наслідує свого учителя св. Альберта Великого, котрий вчив, що гріх — це «вибір, який відвертає» (від Бога).

 

Найбільш важливі аспекти гріха:

 

1) Христологічний аспект. Повнота правди про гріх виникає з віднесення його до поняття про спасенну жертву і страждання Христа. Виявляється, що гріх - це відкидання спасенного дару, невикористання людиною визвольної сили Спасителя, виключення себе зі спільноти народу, викупленого кров'ю Христа. Гріх відвертає й відтинає шлях до Нього, позбавляє людину благодаті, вислуженої на хресті Спасителя, вносить ворожнечу між відкупленою людиною та її Відкупителем. Тож є не тільки особистим злом, а ще й негативним ставленням до особистої норми, якою є Христос та Його спасенне діяння. Отже, гріх — це те, що нищить співжиття християнина з Христом і робить неможливим уподібнення до Нього та прямування за Ним.

 

2) Еклезіальний аспект (грецьк. і лат. ессlesіа — церква). Гріх християнина є, крім усього іншого, ще й злом проти надприродної спільноти, якою є Церква — містичне Тіло Христа. Це своєрідний бунт проти голови цього Тіла, і разом з тим - це зло, завдане добру співчленів цієї спільноти. Гріх спричиняє виникнення і посилення гріховної атмосфери, яка є, в свою чергу, «правом на гріх». Гріх - це перекреслення закону любові, а любов повинна бути основою життя спільноти Божого народу. Тим самим, гріх нищить взаємне братерство між людьми, адже грішник керується чисто утилітарними і егоїстичними мотивами; не звертає уваги на наслідки своїх грішних дій. Гріх стає причиною того, що належна Богові і ближньому служіння любові замінюється на поневолення гріхом і сатаною. Гріх зменшує святість Церкви і завдає ран Містичному Тілу Христа. Кожен гріх спотворює обличчя Церкви.

 

3) Антропологічно-персоналістичний аспект. Зло робить свій негативний вплив на людину як таку—„гріх применшує людину саму в собі, перешкоджаючи їй досягнути своєї повноти" (КДЦ 13). Адже через гріх людина руйнує свою внутрішню людську гідність, а часом взагалі перекреслює встановлений Богом порядок, який є основою будь-якого морального ладу . Намагаючись заспокоїти низькі пожадання і шукаючи замінників уявного добра, людина позбавляє себе можливості реалізувати вище добро, завдяки якому вона може досягти повноти розвитку. Через гріх у людини виникає внутрішнє екзистенціальне роздвоєння, яке виявляється в тому, що вона губить справжню мету свого життя. Через грішну дію зло входить в історію світу і всього людства (Рим 5,12), тому людина як особа і людина як така применшує свій людський вимір. Вона зі слуги любовіає слугою зла, а такий зв'язок перекреслює її персоналістичний вимір існування.

 

в) Причини гріха

 

Гріх є таємницею беззаконня, таємницею зловживання свободою, якою обдарував людину Творець. Причини гріха вбачаються у впливі надлюдських чинників у світові події та на саму людину.

 

Бог не є рушійною причиною гріха, хоча він і чиниться з Його відома і волі, що в результаті дозволяє злу дію вільної людини. Такий дозвіл виникає з поваги, що її Бог виявляє до моральної самостійності людини, яка є справжнім винуватцем гріха. Тому й сказано у псалмах: «Бо Ти не такий Бог, що любить беззаконня» (Пс 5,5). Але Бог "терпить зло аж до кінця часів» (див.: Мт. 13, 24-30), бо врешті-решт Він має силу перетворити гріх надобро (див.: Ин 11,47-53)

 

Сатана теж не є безпосередньою причиною гріха, хоч він може бути джерелом спокус, що приводять до гріха (Йн 8,44). Незважаючи на сатанинські спокуси воля людини залишається все - таки внутрішньо самостійною.

 

Також і світ не є безпосередньою рушійною причиною, а світ (в біблійному значенні) треба розуміти як комплекс цінностей і осіб, що не живуть згідно з Божими принципами. Саме від такого «світу» застерігає Святе Письмо, а особливо св. Йоан: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця» (1 Йн 2,15).

 

Безпосередня причина гріха міститься в людині, отже це справа усієї людської особи. Про це говорить сам Христос, підкреслюючи, що серце людини —це те, з чого випливає гріх: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства» (Мт 15, 19). Людська воля, отже становить собою вирішальний чинник у виникненні дії та її вартості. . «Волею вибираємо і гріх, і праведне життя» (св. Августин), тому і св. Тома також підкреслює, що гріх приписується людині як причині, а більше всього її вільній волі.

 

Акти волі теж обумовлені. Великий вплив на них мають такі чинники, як пожадання, що є відсутністю підпорядкування чуттєвої сфери керівництву розуму, афективна сфера та моральні вади, які взагалі можна вважати стійкою схильністю чинити моральне зло. Всі ці чинники складають — меншою або більшою мірою— групу чинників, що модифікують величину зла, скоєного людиною. Проте необхідно відрізняти їх від спокус та ситуацій що сприяють гріху, які здебільшого є наслідком дії згаданого вище пожадання. Окрім того, тепер часто наголошують і на впливі гріховних суспільних структур. Всі здійснені нами гріхи емоційно привабливі, бо сама природа гріха коріниться в незрілій або пораненій емоційності. Ми намагаємось знайти в гріху джерело добра і щастя, а знаходимо розчарування та докори сумління. Лише людина емоційно дозріла може ясно побачити зв`язок між гріхом та стражданням і розірвати його. Крім гріха людина повинна вирвати з серця прив?язаність до зла, яка глибоко вкорінилася у хворій емоційності.

 

Для того, щоб відкрити свою грішність, потрібна глибока віра.

 

г) Етапи гріха

 

1. Спокуса - діє на людину, саме через почуття, пам`ять, уяву на її свідомість.

 

2. Схильність людської волі до легких та приємних речей.

 

3. Дозвіл, вибір людської волі. Це початок трагедії.

 

4. Вчинок, виконання - продовження гріха. За рішенням волі відбувається дія.

 

5. Звичка - легкість грішити. Опір сумління зменшується

 

6. «Необхідність» грішити. Людина не вміє жити без гріха. Їй необхідна допомога Божої благодаті.

 

7. Вічна смерть - якщо людина відкидає Божу допомогу і продовжує грішити, в ній починається розклад розуму і волі. Живе в антилюбові, тобто в смерті.

 

д) Класифікація гріхів

 

Гріхи поділяються на первородний гріх та особисті гріхи, серед яких розрізняють:

 

1) актуальний (грішний вчинок) і габітуальний (стан після скоєння гріха);

 

2) формальний і матеріальний — залежно від того, чи той, який суперечить совісті і об'єктивним нормам, чи це вчинок, що суперечить виключно цим останнім, але згідний з хибною совістю;

 

3) індивідуальний і суспільний — залежно від його суб'єкта.

 

4) власний і чужий. Цей останній буває скоєний при співучасті іншої людини, наприклад, за чиїмось наказом, зі злої ради, з намови, похвали скоєного гріха.

 

Чужі гріхи:

 

-допроваджувати до гріха

 

-дораджувати гріх

 

-наказувати грішити

 

-дозволяти на гріх

 

-мовчати на гріх

 

-не карати за гріх

 

-гріх захищати

 

-гріх хвалити

 

5) внутрішній і зовнішній. Такий поділ існує з огляду на існування різного роду людських впливів, що безпосередньо відіграють роль у скоєнні грішного вчинку, наприклад: думкою, дією.

 

6)смертельний та простимий (повсякденний) разом з відповідними до них тяжким і легким гріхом. В звичайних умовах прощення смертельного гріха можна отримати лише на сповіді, а прощення повсякденних гріхів отримати можна також іншим чином, наприклад, набожно беручи участь у Св. Літургії, причащаючись, переносячи страждання з переданням себе волі Божій, творячи добрі вчинки на користь ближнього тощо. Легкий гріх не позбавляє душу освячуючої благодаті, не позбавляє людину її заслуг і права на Царство Небесне. Він зберігає любов, хоча зневажає її і ранить. Однак слід боротися з легкими гріхами, бо вони згодом можуть призвести до смертельного гріха. Св. Августин казав: «Численність легких предметів утворює велику вагу; велика кількість краплин наповнює ріку; численність зерен утворює купу»;

 

7) слабкості, незнання і дволикість — вони поділяються також в залежності від джерела або причини гріха;

 

8) скоєний і занедбаний, тобто такий, що вже є здійсненим, скоєним, і такий, який виникає у зв'язку із занедбанням, невиконанням того, що треба було зробити;

 

9) прощенний і непрощенний. В християнську давнину вважали певні гріхи непрощенними. До них зараховували: відречення від віри, вбивство і перелюб. Згідно з сучасним вченням Церкви, всі гріхи можуть бути прощені. Отже, такий поділ має виключно історичне значення.

 

Окремою, дуже важливою проблемою є слова Христа стосовно непрощенності гріхів проти Святого Духа (Мт 12, З1-34; Мк 3,28-30; Лк 12,10). Христос назвав їх «непрощенними" не тому, що Бог не хоче їх простити, і не тому, що Церква не має повноважень їх прощати, але тому, що той, хто грішить проти Святого Духа, безпосередньо відкидає джерело, з якого виходить благодать навернення. Іншими словами, Христос зазначив, що ці гріхи практично «непрощенні»

 

10) засуджений і виправданий. Новий поділ, введений Йоаном Павлом II в енцикліці «Dominum et Vivificantem». Згідно з богослів'ям всі гріхи повинні бути названі злом, і їх треба вважати гідними «догани-засудження», але водночас всі вони були відкуплені Христом, і тому людина має силу звільнитися з кожного з них.

 

Існують також неадекватні поділи гріхів, тобто такі, що стосуються однієї проблеми:

 

1) гріхи проти Святого Духа:

 

-надмірна надія на Боже Милосердя;

 

-безнадійність (розпач) щодо Божого Милосердя;

 

-заперечування пізнаної правди християнської віри;

 

-шкодування ближньому Божої благодаті;

 

-закам`янілість до спасенних зауважень;

 

-нерозкаяність аж до смерті;

 

2) гріхи, що «кличуть про помсту до Неба»:

 

-умисне людиновбивство;

 

-гріх содомський;

 

-скривдження убогих, вдів і сиріт;

 

-затримання заробітної плати;

 

3) Гріх створює тягу до гріха. Повторення гріхів, навіть повсякденних породжує вади, зпоміж яких за Св. Йоаном Касіяном і Св. Григорієм Великим розрізняємо головні гріхи:

 

-пиха

 

-жадібність

 

-нечистота

 

-заздрість

 

-обжерливість і пияцтво

 

-гнів

 

-лінивство

 

е) Наслідки смертельного гріха

 

Традиційне моральне богослов'я говорить про такі наслідки смертельного гріха, як:

 

І) втрата освячуючої благодаті (тобто стану дружби з Богом, єдності з Христом);

 

2) стан вини;

 

3) стан кари;

 

4) втрата надприродних заслуг;

 

5) докори сумління.

 

Щоб стався смертельний гріх, треба, аби особа вчинила його цілком свідомо, добровільно, і щоб цей грішний вчинок стосувався «важливої речі», що у найбільшій мірі порушувало б моральний порядок.

 

Віддаляючись від Бога через гріх людина нищить саму себе, часом навіть фізично (наприклад, алкоголь, наркотики, цигарки, хвороби тощо)

 

є) Як боротися зі злом?

 

- уникати нагоди до гріха;

 

- через молитву і піст;

 

- не вступати в діалог зі спокусою;

 

- зло перемагати добром;

 

- не впадати в погані звички;

 

- часто користатися з таїнства покаяння;

 

- читати Святе Письмо;

 

- творити добрі вчинки – милостиню;

 

2. Навернення — покута

 

Відповідною і правильною реакцією людини на присутність зла, тобто гріха в її житті, є бажання визволитися від нього, позбутися його, зробити певні зусилля, щоб перемогти його. На самому початку свого навчання, Христос виразно закликає своїх учнів: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько" (Мт 4,17) та «Покайтесь і вірте в Євангелію» (Мк 1,15).

 

Навернення (з гр. “метанойя”) - це зміна свого способу мислення, мовлення та поведінки. Християнин повинен чинити це з огляду на вимоги Христа і Його Царства, або ж з огляду на Євангеліє, якому треба вірити, тобто трактувати як норму поведінки. Християнська метанойя - це перехід від стану гріха до стану благодаті, дружби з Богом, - перехід, який відбувається з Його ініціативи. У цьому процесі, більшою або меншою мірою, поступово змінюється мислення і позиція людини, залучається її воля. Таке навернення є водночас і виправданням людини, що звершується самим Богом, але завжди за участю людини. Воно здійснюється задля єдиного посередника між Богом і людьми, Спасителя всіх синів людських — Ісуса Христа. Від людини ж навернення вимагає, щоб вона була відкрита, щоб могла отримати дар благодаті (обдарування) й повернути собі гідність Божої дитини. Вимагає готовності повернутися до життя у правді про себе, про свою моральну позицію, про свій вибір та свою поведінку.

 

Сучасне моральне богослов'я підкреслює христологічний і еклезіальний аспекти навернення і покути. Адже місією Христа було подолати гріх і зробити можливим для людини віднайдення втраченої дружби з Богом. Тому для християнина весь процес навернення здійснюється начебто трьома етапами:

 

-у релігійно-психологічній і моральній площині — усвідомлення людиною факту гріха і духовний відрив від нього;

 

-у площині спасіння (сотеріологічній) — приєднанням до особи Ісуса Христа і користанням з Його зцілющої дії;

 

-у площині життєвого динамізму — продовженням з Христом нового життя.

 

Грішна людина, яка навертається, знову входить у Церкву як у спільноту тих, хто живе благодаттю, у стані дружби з Богом. Спільнота ця передає грішникові слово Боже, яке закликає навернутися і покаятися, йдеться тут про обтяжливі акти, що полягають у відреченні від певних благ. Спільнота, якою є Церква, заступається за грішника перед Богом в ім'я спільної любові, присяги освятити свого члена, хоча вона сама не позбавлена вини і постійно потребує освячення, тобто постійного навернення. Адже члени Церкви завжди можуть піддатися спокусі, тому Церква постійно кличе їх навертатися і каятися.

 

Метанойя християнина передбачає три акти, які є необхідною умовою для того, щоб він міг скористатися з таїнства поєднання, яке називають таїнством покути. Цими актами є жаль за гріхи, визнання їх у таємній сповіді та виправлення. Християнин перш за все повинен усім серцем навернутися до Бога. Це внутрішнє навернення серця, яке має в собі жаль за гріхи і постанову розпочати нове життя.

 

Жаль за гріхи — явище складне. Від часу Тридентського Собору в ньому розрізняють три складових елементи: духовну скорботу, ставлення до гріха як до чогось огидного і постанову виправитися. Жаль тоді є достатнім, щоб бути виправданим Богом, коли він істинний, тобто внутрішній, надприродний, виходить з правдивих мотивів і джерел, коли він охоплює все і є найважливішим. Якщо він виник з мотивів безкорисної любові до Бога (досконалий жаль за гріхи), то отримує виправдання в момент свого виникнення, без реального скористання з таїнства поєднання, аби лише він поєднувався з прагненням визнати їх при найпершій можливості.

 

Завдяки цьому людина завжди має можливість упорядкувати своє становище і життя відповідно до Бога, ближніх та самого себе. Та все ж вона повинна вміти оцінити доброту Божого милосердя у запровадженні таїнства покаяння і користатися з цього джерела благодаті.

 

Молитва:

 

Господи Ісусе Христе, Спасителю мій! У своїй безмежній доброт, Ти сказав, що не хочеш смерті грішника, але чекаєш, щоб він покаявся і жив. Прошу Тебе, дай мені зрозуміти гидоту моїх гріхів, покинути їх і навернутися до Тебе всім серцем. Ісусе, помилуй мене! Амінь.

 

фото: http://www.katolik.ru/

 

Коментар "Оранти": щиро кажучи, нам жаль, що матеріал у "Вечірньому Києві" спростовано, бо це той один з рідкісних випадків, коли на шпальті, що традиційно відводиться для "органів влади, йдеться про справжню владу -- найвищу. Залишається сподіватися, що ця помилка не знеохотить журналістів "Вечірки" до цієї теми.

 

 

 

 

 

comments powered by Disqus