Формула життя: люди співбудівничі своїх ілюзій

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ завідувач лабораторії Інституту соціальної та політичної психології АПН України про те, що в головах українців і популізм політиків

Міфологічність масової свідомості це не лише українське, а й загальнолюдське явище. Варто тільки згадати такі міфологічні конструкції, як “американська мрія” чи “велика Росія”. Навряд чи на Землі є суспільство, де немає міфології. Ця міфологія може іноді “раціоналізуватися”, але загалом ірраціональність завжди домінує, і на те немає ради.

Причому міфологічність має природу, яка не залежить, наприклад, від сільського або міського походження. Урбанізована людина також не перестає бути рабом міфологічності своєї свідомості, хоча тут ця залежність набуває часом різних форм — невротичних або віртуальних. Загалом наша політична свідомість — це таке собі вариво з настроїв, стереотипів і міфів, які завжди є у масовій свідомості, передаються з покоління в покоління, і тієї поточної інформації, що її громадськість дістає насамперед з телеекрана.

Міфологічність масової свідомості погано піддається раціонально-логічним поясненням. Наприклад, така актуальна для сучасної України проблема мови. Вона психологічно дуже напружена і перенасичена міфологічними змістами. Соціологічні опитування доводять, що для українців питання мови — у другій десятці за важливістю. Проте дослідження психологічної складової масової свідомості свідчать, що мовне питання є своєрідним психоемоційним стрижнем масових настроїв, і якщо воно саме по собі не здатне вивести людей на вулицю, то у поєднанні з двома-трьома іншими питаннями воно до цього може спричинити.

Очевидно, що міфологізована масова свідомість має певну в’язкість, опірність: хтось легко стає героєм міфів, а когось ця свідомість не сприймає — і край. У зв’язку з цим питання про те, наскільки соціологічні опитування відображають громадську думку і масову міфологізовану свідомість, не є легковажним. Очевидно, що соціологічні опитування дають приблизну орієнтацію з цього питання. Згоден, на одне і те саме запитання референдуму можна отримати діаметрально протилежні відповіді залежно від того, як їх сформульовано. Але не завжди. Далеко не завжди. Це можливо в тих випадках, коли масова свідомість дезорієнтована. Натомість ініціювати якісь референдуми, коли народ явно не рветься на них, як на мене,— авантюра.

Окреме питання про популізм Юлії Тимошенко. Безумовно, маємо справу з популізмом. Але хто сказав, що політик не повинен зовсім бути популістом? Якщо позиція прем’єра справді є відгуком на справді поширені очікування в народі, то ще питання, чи кращим є той політик, котрий на народні очікування не реагує? Коли влада намагається бути цілком не популістською — це також не дуже добре, хоча б тому, що однією з трьох головних функцій політичної влади є давати людям мету, а я б сказав точніше — певну ілюзію, і, мабуть, ще точніше було б сказати — будувати міф. Принаймні брати участь у побудові цього міфу. Звісно, влада сама неспроможна побудувати міф як елемент масової свідомості, але вона може його принаймні артикулювати, дооформити тощо. Якщо вона цього не робить, то на шкоду собі.

“Хрещатик”.

Фото Миколи ТИМЧЕНКА