Формула життя: свобода має бути цінністю

Триває дискусія за проектом "Формула життя". "Оранта" публікує у рамках проекта міркування відомого філософа, які є слушними у контексті розмови у проекті.

Мирослав ПОПОВИЧ академік НАН України, директор Інституту філософії імені Г. Сковороди.

Ідеологи лібералізму, зокрема така величина, як Франс Гаєк, твердять, що суспільство взагалі не може мати будь-якої мети: якщо перед ним хтось ставить мету, воно негайно перетворюється на тоталітарне. Треба, мовляв, лише створити умови, за яких кожен матиме мету власну. Тоді буде якесь змагання на парламентських та інших форумах і буде життя, де кожен хоче задовольнити й зможе задовольнити свої потреби. З великим роздратуванням Гаєк порівнював гасла рівності та справедливості із болотяними вогниками, які тягнуть кудись у трясовину невизначеності й можуть згубити ціле суспільство.

Проте, якщо немає великої цілі перед суспільством, то немає й загальносуспільних цінностей. Свобода, справедливість і солідарність — не просто гасла сучасної Західної Європи, а ще й цінності, за які ми боремося. За свободу треба боротися так, як вчив колись Гете: “Лиш той вартує щастя і свободи, хто кожний день іде за них на бій”. Щодня треба відстоювати свої права. І треба збудувати суспільство так, щоб свобода була цінністю, за яку люди готові жертвувати собою.

Ця дилема ділить сьогодні суспільство на ліве й праве крила. Усвідомлюючи це чи ні, оті політичні крила мають різні установки. Гаєк твердив, що норми й цінності для індивідів у суспільстві є лише правилами гри.

Припускають, що навіть коли гравці, тобто члени суспільства, відкидають правила гри, його норми й цінності, вони однаково не можуть їх відкинути цілком, бо не можуть позбутися своєї ідентичності. Проте я не можу так сказати. Я би хотів так сказати, але не наважуся стверджувати, що всі люди прагнуть свободи. Бо людина завжди на роздоріжжі між свободою і порядком. І люди так само прагнуть порядку, як свободи. Гасла Західної Європи — справедливість, солідарність — можна вважати такими, що властиві всім людям. Але всім людям притаманні також протилежні цінності. Всю свою історію вони борсаються навколо цих простих речей. Але завжди прагнуть вирватися з неволі, бо навіть не лише люди, а й тварини не можуть у неволі нормально жити й розмножуватися.

Те саме з людською ідентичністю. Вона завжди була потребою людини. Але чи завжди її задовольняли? Коли я кажу про солідарність, я маю на увазі, зокрема, й національну солідарність. Чи можемо сьогодні сказати, що нині в нас досягнуто національної солідарності? Такі проблеми актуальні для кожного суспільства, бо держави мусять жити в солідарному суспільстві, яке не роздирається внутрішніми суперечностями. Але цього ніколи не буває на сто відсотків. І це велика цінність, за яку треба боротися. Зрештою всі сходяться на тому, що є поняття гідності, яке лежить в основі людського існування. Людина може терпіти голод, але якщо це буде пов’язано з боротьбою за її гідність. Ця гідність може бути і національною, і якою завгодно, але передусім вона має бути особистою. За всі ці речі треба боротися.

Публікація з газети "Хрещатик" http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3250/art/1203887525.html