Мала історія України-Русі

Київська держава

КНЯЗІ АСКОЛЬД І ДИР — БУДІВНИЧІ УКРАЇНИ-РУСІ

(коло 860 року до 882 року)*

Першими київськими князями були вікінги-лицарі Аскольд і Дир (побутує версія, що вони були нащадками Кия). Подорожуючи на човні хвилями Дніпра, відважні воїни побачили на узвишші правого берега людські оселі, які мали гарний і ошатний вигляд. Хоробрі лицарі вступили до града Кия і звернулися до його мешканців з такими словами:

— Ви живете в чарівних місцях, на багатій і

щедрій землі, яку треба боронити від ворогів з усіх сторін. Ми готові зібрати військо, щоб поборювати чужі племена, але Ви тоді зобов'язуєтесь платити нам данину і в усьому виявляти нам послух.

По невеликій нараді відповіли кияни гостям:

— Ми заплатили дань хозарам. То будьте краще Ви нашими князями-оборонцями.

В давніх літописах сказано, що ці князі-воїни прославилися своїми походами на сусідні з полянами землі і зібрали їх докупи в один міцний "слов'янський кулак".

У 860 році Аскольд спорядив у похід на Візантію понад 200 кораблів. Греки, побачивши велику силу ворожого війська під мурами своєї столиці, всю ніч били поклони перед іконами церкви святої Богородиці, випрошуючи у неї заступництва. Над ранком процесія віруючих із ризою Богоматері наблизилась до зрадливо тихого моря.

Як тільки гречини занурили чудотворний образ Святої у воду, то на морі знялася страшенна буря. Під височезними хвилями щезли з виду кораблі киян, а частину з них, мов сірникові тріски, повикидало на берег і розбурхане море. Ось так за переказом Мати Божа врятувала побожних візантійців. Після хрещення наш народ шанує Пречисту Богородицю, як свою покровительку.

У Києві над Дніпром є могила, яку люди до Цього часу називають Аскольдовою.

З іменем князів Аскольда і Дира ми пов'язуємо ріст і розвиток майбутньої української держави — Київської Русі, яка обіймала землі від Руського моря на півдні до озера Ладога на півночі, від Карпатських гір на заході до вершин Кавказу на сході.

КНЯЗЬ ВІЩИЙ ОЛЕГ
(882—912)

Це був особливо войовничий полководець, який не уявляв собі життя без воєн та багатої здобичі. Він добре розумів, що добробут і сила держави залежать від того, наскільки процвітає торгівля.

Греки хотіли торгувати з руським людом через свої причорноморські колонії, а це було дуже невигідним для наших купців. У 911 році бойова дружина князя Олега вирушила в Руське море на двох тисячах човнів, у кожному з яких вміщалося приблизно сто воїнів. І знову греки притаїлися за мурами своєї твердині, ланцюгами закривши пристань на підступах до міста. І велів тоді Олег своїм дружинникам приробити до кораблів колеса, витягти їх на суходіл, а як тільки зніметься сильний вітер, напнути вітрила І пхати з усіх сил важкі судна. Довкола гриміла пісня і дзвеніла зброя, а греків охопив неймовірний жах.

Князь Олег здобув славну перемогу, а на пам'ять про цю історичну подію прибив свій щит на головних воротах Царгороду. Греки погодилися підписати принизливий і невигідний для них договір, за яким русичі-українці мали право купувати і продавати в Царгороді все, чого душа забажає, не сплачуючи ані ввізного мита, ані податків.

Воював цей князь Із ворогами України-Русі аж до самої смерті, про яку народ склав таку легенду.

Якось запитався князь у волхва-віщуна перед походом, чи матиме щастя повернутися у рідний край. А той відповів йому, що хоч і ходить він під стрілами ворожими, але загине від коня свого любого. Розсідлав князь коня, і наказав годувати й доглядати своїм слугам! Шкода було йому розставатися із своїм бойовим побратимом, але поборов у собі почуття жалю. Коли повернувся через кілька років з далекого походу, то дізнався від своїх слуг, що в чистому полі за містом біліють лише кості улюбленого коня. Захотів князь на власні очі переконатися що вже ніщо не загрожує йому в житті. Ступив він ногою на череп, а з нього виповзла товста і довга гадюка, яка безжалісно вкусила того, хто її потривожив. Смертельна отрута зміїна відібрала життя у хороброго князя, якого в народі називають Віщим Олегом.

КНЯЗЬ СВЯТОСЛАВ ХОРОБРИЙ
(957—972)

Він уславився на весь світ своїми знаменитими перемогами над хозарами, що поселилися над рікою Волгою, над болгарами, які на берегах Дунаю заснували досить сильну державу, над греками, котрі при одній згадці про цього безстрашного полководця тремтіли від страху, як листок осики від вітру. Як ішов з ким воювати хоробрий лицар, то посилав наперед своїх гінців, щоб вони оповістили про те ворогів, кажучи: "Іду на Ви!" Це Святослав робив для того, аби противник мав час приготуватися до битви, позаяк не годиться доблесному князю несподівано і потайки на когось нападати.

"Видно знає свою силу, коли так гордо виступає",— казали про нього налякані володарі сусідніх країн.

Київському князеві сподобалося на Балканах, і він осів у городі Переяславі, над Дунаєм, звідки збирався керувати своєю величезною державою. Та орди печенігів — азійських кочових племен із причорноморських степів — наважувалися підступати до стольного града Києва, аж поки Святослав не наздогнав їх далеко в степу і не влаштував своїм новим ворогам криваву різню.

Перед стінами столиці Візантії імператор Іван Цимісхій відкупився від київського князя багатими і щедрими дарами. Святослав роздав усе Добро своїм дружинникам.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ
(958? - 15.07.1015)

Печенігів зустрів князь Володимир на підступах до Києва. Ніхто з двох протиборчих! сторін не хотів першим переходити річку Трубіж. Тоді печенізький вождь гукнув до Володимира:

— Навіщо нищити стільки людей, а чи не краще виставити на полі брані по одному силачеві від наших військ? Якщо твій богатир здужає мого, то ми відступимо у степ і три роки не займатимемо полян, а коли мій силач візьме верх над твоїм, то ми три роки збиратимемо з вас дань з ваших земель.

І князь прийняв виклик. Між киянами знайшовся молодий і дужий чоловік Кирило Кожум'яка, який усе життя виправляв шкіри. Печеніг був високого росту і страшного вигляду, а Кирило маленький, хоч і кремезний чоловік. Але коли вхопив великана у свої широкі п'ятірні, то після таких смертельних обіймів печенізький силач упав замертво на землю.

Налякана орда втекла у степ, а на тому місці Володимир заснував місто Переяслав, позаяк перейняв від печенігів славу.

Після зустрічі з печенігами князь Володимир дав наказ насипати на південь від Києва вали та будувати укріплені міста.

У 988 р. Володимир охрестив Київську Русь. Кияни сходилися на берег Дніпра, заходили у річку, а матері тримали своїх дітей на руках. Усім, кого охрестили, на шию вішали хрестик. Сам князь Володимир накликав у Русь багато священиків, які привезли з собою книги Святого Письма — Біблію. У Києві князь побудував величаву церкву св. Богородиці, яку йменували Десятинною, оскільки на неї йшла десята частина усіх доходів стольного города.

Він велів будувати церковні храми по всій Україні, а в свою честь збудував нове місто Володимир-на-Волині. За його князювання появилися перші срібні українські гроші, на яких був викарбуваний з одного боку образ Володимира на престолі, а з другого — Тризуб (державний герб Київської Русі).

Князя Володимира називали Великим тому, що він утвердив міцну і справді велику державу. З сусідами він жив у великій злагоді. До князя Красне Сонечко (так його називали в народі) стікалися люди з різних сторін світу. Українська Автокефальна Православна Церква визнає його і княгиню Ольгу (бабцю Володимира) за святих.

А помер він у 1015 році і похований в Десятинній церкві.