Літописні згадки про Угорське в середині ХІІ століття

Київ у середині ХІІ століття. Клятва киян князю Ігорю Ольговичу в Угорському. Оборона Києва Ізяславом Мстиславичем від Юрія Долгорукого. Боротьба Ростислава Мстиславича з Ізяславом Давидовичем за Київ.

Київ у середині ХІІ століття.

Дванадцяте століття сучасні дослідники вважають періодом найвищого розвитку давнього Києва. Територія міста зростає, його населення досягає сорока – п’ятдесяти тисяч осіб, триває інтенсивне будівництво монументальних споруд, розвивається ремесло й торгівля.

Одночасно це був період гострої боротьби за київський стіл між представниками різних гілок князівської династії Рюриковичів – головно між нащадками Володимира Мономаха (так званими Мономаховичами) та чернігівськими князями, нащадками Святослава Ярославича (сина Ярослава Мудрого) та його сина Олега (так званими Ольговичами). Саме у зв’язку з окремими епізодами такої боротьби на сторінках літопису кілька разів згадується Угорське. Звідси дізнаємося, що в Угорському в цей час існував заміський княжий двір (такі двори відомі також у Берестовому та у Видубичах) і фортифікаційна споруда – Угорські ворота.

Клятва киян князю Ігорю Ольговичу в Угорському.

“У рік 6654 (1146)… Всеволод тим часом, прийшовши в Київ, розболівся і послав [послів] по брата свого Ігоря і по [брата] Святослава. І був він вельми недужий, і став під Вишгородом на острові. І прикликав Всеволод також до себе киян, і став їм мовити: “Я вельми єсмь недужий. А ось вам брат мій, Ігор. Згодьтеся на нього”. Вони ж сказали: ”Княже, ми радо згоджуємось”. І взяли вони Ігоря в Київ.

Він пішов із ними [на княжий двір] під Угорське і скликав киян усіх, і вони всі цілували йому хреста, кажучи: “Ти нам князь”. Та згодились вони на нього нещиро…” ([22], с.198-199).

У цьому літописному уривку йдеться про останні дні життя великого князя київського Всеволода Ольговича (правив у 1139 – 1146 роках). Бажаючи закріпити за своїм родом – чернігівськими князями Ольговичами, нащадками Святослава Ярославича – київський стіл, він напередодні смерті змусив киян принести присягу своєму молодшому брату Ігореві Ольговичу. Але цей захід не привів до очікуваних наслідків. Після смерті Всеволода Ольговича в місті вибухнуло повстання, князем став Ізяслав Мстиславич – представник іншої гілки князівської родини, Мономаховичів. Ігор Ольгович був посаджений у поруб, а потім пострижений в ченці. Колишній князь загинув мученицькою смертю, забитий натовпом під час повстання 19 вересня 1147 року. Пізніше він був канонізований [8]. Ікона, перед якою Ігор, за легендою, молився перед смертю, так звана Ігорівська Богоматір, зберігалася в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. В роки другої світової війни вона була вивезена в Німеччину і там загинула в пожежі.

В літописній статті 1146 року згадується княжий двір в Угорському. На думку відомого археолога М.К.Каргера, його обрали як місце клятви киян невипадково – Ольговичі були непопулярними, і примус киян до клятви в багатолюдній центральній частині міста міг спровокувати повстання. Тому церемонія відбулася на околиці, куди запросили, очевидно, лише невелику кількість киян (слова “скликав киян усіх” не треба розуміти буквально, це етикетний вираз, що вказує на повноважних представників міської громади). Ігоря ж, напевне, охороняла численна дружина.

Археологічно двір під Угорським не виявлено, щодо його локалізації в літературі висловлювалися відмінні між собою точки зору (територія колишнього Микільського монастиря, район парку Вічної Слави та інші) [25].

Оборона Києва Ізяславом Мстиславичем від Юрія Долгорукого.

“У рік 6659 (1151)… Вячеслав же, Ізяслав та Ростислав, послухавши дружини своєї, і киян, і чорних клобуків, одрядили тоді Володимира, брата свого, по вежі з торками, і з ковуями, і з берендіями, і з печенігами, а самі рушили до [города] Треполя і, прийшовши до Треполя, тут же й стали на ніч. А на другий день, як сходило сонце, Вячеслав же, Ізяслав і Ростислав пішли од Треполя [до] Києва через борок.

Коли ж вони прибули, [то], не входячи в город, Вячеслав [та] Ізяслав стали оба табором перед Золотими воротами коло яру, а Ізяслав Давидович став межи Золотими воротами і межи Жидівськими, навпроти Бориславового двора, а Ростислав із сином своїм Романом став перед Жидівськими воротами і многе-множество з ними, а городенський Борис – коло Лядських воріт. Кияни ж усіма своїми силами, і на конях, і піші, стали тоді якраз промежи князів: сюди вони стали, од Вячеслава [і] од Ізяслава праворуч, аж до Ізяслава [Давидовича] і до Ростислава і аж до Олегової могили; а ліворуч Вячеслава і Ізяслава – аж до Лядських воріт. І так стали вони довкола всього города, многе-множество.

А в той же час і Володимир прийшов з усіма чорними клобуками, і з вежами, і з стадами, і [з] скотом їх. І сила-силенна [люду було], і великої шкоди вони накоїли, – тої ратники [їхні], а тої – свої: і монастирі обдерли, і села попалили, і сади всі порубали. Так що Вячеслав, Ізяслав і Ростислав повеліли Володимирові одійти з берендіями, і з вежами, і з стадами їхніми, - піти до Олегової [могили]. І стали вони урвищами од Олегової [могили] аж у сад [церкви] святого Іоанна [Предтечі в Копиревім кінці], і сюди аж до [гори] Щековиці. А ковуї, і торки, і печеніги туди стали – од Золотих воріт по тих садах до Лядських воріт, а звідти – аж до [урочища] Клова, і до [села] Берестового, і до Угорських воріт, і до Дніпра…

…Ізяслав же з Вячеславом сів у Києві, причім Вячеслав – на Великому дворі, а Ізяслав – [на дворі] під Угорським…” ([22], с.243-244, 250-251).

У цьому уривку з літопису йдеться про епізод боротьби великого князя київського Ізяслава Мстиславича (сидів у Києві в 1146-1149 та 1150-1154 роках) та його номінального співправителя Вячеслава Володимировича з іншим претендентом на київський стіл – Юрієм Долгоруким. Всі згадані князі належали до гілки Мономаховичів: Вячеслав був на той час найстаршим із живих синів Володимира Мономаха, Юрій – його молодший брат, Ізяслав – племінник (син згаданого вище Мстислава Великого). Розставивши свої війська вздовж київських укріплень, Ізяслав та його союзники відбили напад коаліції на чолі з Юрієм Долгоруким, а потім завдали його військам повної поразки. Союзниками Вячеслава були язичники-кочівники – племена чорних клобуків, берендеїв, ковуїв, торків і печенігів. У результаті здобутої перемоги Вячеслав формально залишився великим київським князем, зайнявши резиденцію на Великому Ярославовому дворі (цей двір розміщувався в городі Володимира, в районі теперішньої Десятинної вулиці), але фактична влада належала Ізяславу, який обрав своєю резиденцією двір під Угорським. Можна думати, що цей двір в описуваний час являв собою достатньо представницький комплекс споруд (палац, церква, укріплення), гідний бути резиденцією великого князя. Умовну реконструкцію зовнішнього вигляду двора в Угорському бачимо на плані Києва А.Д.Зоріна, О.І.Кутового та В.А.Розенберга [10].

Іще одна загадкова споруда, згадана в літописній статті 1151 року – це Угорські ворота. На думку І.І.Мовчана, вони входили в систему оборонних споруд між Дніпром і Берестовим [25]. П.П.Толочко вважає, що вони контролювали узвіз, який піднімався від Дніпра на Печерськ орієнтовно на місці теперішнього Дніпровського узвозу [38].

Боротьба Ростислава Мстиславича з Ізяславом Давидовичем за Київ.

Востаннє Угорське згадується в літописі у статті 1161 року:

“У рік 6669 (1161). Назавтра ж, у восьмий [день] місяця лютого – а день тоді був середа – почав Ізяслав із браттям споряджати полки і, підготувавшись, пішов на Подолля. А Ростислав з Андрійовичем [Володимиром] стояв коло стовп’я, бо тоді загороджено було стовпами од Гори [Юрховиці] аж до Дніпра. І запекла, вельми люта битва була з обох сторін, і багато падало тих, яких убивали з обох [військ]. І так страшно було дивитися, ніби мало настати друге пришестя.

І почав одолівати Ізяслав, а половці вже в’їжджали в город, прорубуючи стовп’я. І запалили вони двір Лихачів, попів, і Радиславів, і побігли берендичі: [одні] – до [урочища] Угорського, а другі – до Золотих воріт. І стала мовити дружина Ростиславова: “Княже! Ось брати твої до тебе не прибули, ні берендичі, ні торки, а сих – велика сила. Ти піди-но в Білгород і там підождеш братів своїх і пособників усіх своїх”…” ([22], с.281).

У цитованій статті описується напад на Київ, яким володів тоді князь Ростислав Мстиславич (з гілки Мономаховичів ), іншого претендента на великокнязівський стіл – Ізяслава Давидовича (з династії чернігівських князів ). Ізяслав Давидович зумів вигнати Ростислава Мстиславича та його союзників з Києва, пустився їх переслідувати, але через місяць сам загинув у бою недалеко від Білгорода (теперішнє село Білгородка на південь від Києва).

Коли союзники Ізяслава Давидовича – половці – прорвали дерев’яні укріплення з боку Подолу, воїни з племені берендеїв (берендичів), що воювали на боці Ростислава Мстиславича, почали тікати, шукаючи захисту біля Золотих воріт та в Угорському, де вони, очевидно, могли сховатися від переслідування. Отже, маємо ще одну непряму вказівку на існування в Угорському якихось оборонних споруд [25].