Перші згадки про Аскольдову могилу і урочище Угорське

Проникнення християнства на Русь. Легенда про заснування церкви св. Миколая. Київський князь Аскольд. Літописна оповідь про вбивство Аскольда. Проходження угрів повз Київ.

Проникнення християнства на Русь.

Згідно з легендарним повідомленням, вміщеним у Несторовій Повісті минулих (времінних) літ, християнську віру на береги Дніпра вперше приніс апостол Андрій Первозванний.

“Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у город Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: “Бачите ви гори сі? Так от, на цих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог”. І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору” ([22], с.3).

Сучасний український історик Михайло Брайчевський, автор монографії “Утвердження християнства на Русі”, стверджує, що “Андрієва легенда” виникла ще до появи слов’янської писемності та літератури і відбиває процес проникнення християнства з території Римської імперії на слов’янські землі в перші століття нашої ери [6].

Наступний етап християнізації Русі пов’язується з ім’ям київського князя Аскольда, який здійснив ряд військових походів проти Візантії і в результаті в 60-ті роки ІХ століття прийняв християнство (треба думати, разом із своїм найближчим оточенням). Однак у 882 році Аскольд був убитий ладозьким князем Олегом Віщим, наслідком чого став період язичницької реакції.

Змагання між християнством і язичництвом після смерті Аскольда тривало близько століття. Протягом цього часу в Києві існувала християнська громада (в літописі під 944 роком згадана соборна церква св. Іллі). Фактична правителька Русі в 945-969 роках княгиня Ольга була християнкою. В той же час роки правління її сина Святослава Ігоровича (970-971) і початок правління його сина Володимира Святославича (після 980 року) характеризуються хвилями антихристиянських репресій.

Остаточна перемога християнства на Русі пов’язана з наверненням до цієї віри Володимира Святославича (св. Володимира Хрестителя) і здійсненим ним у 988 році актом хрещення Русі.

Легенда про заснування церкви св. Миколая.

Над західними дверима на стіні Микільської церкви на Аскольдовій могилі в ХІХ столітті існував напис: “На сем месте тайно церковь существовала, устроенная христианами от Андрея Первозванного апостола просвещенными”.

Історикам невідомі факти, що підтверджують цю легенду. Її виникнення можна пов’язати з цитованою вище літописною оповіддю про відвідання Києва апостолом Андрієм.

Сьогодні поблизу церкви на Аскольдовій могилі височить скульптура апостола Андрія, що нагадує про давню легенду.

Київський князь Аскольд.

Першим історичним діячем Русі, щодо якого сучасна історична наука має незаперечні відомості, був князь Аскольд. Згідно з “Повістю минулих літ”, Аскольд і його співправитель Дир були дружинниками князя Рюрика. Але, на думку багатьох сучасних істориків, Аскольд насправді належав до місцевої київської династія князів – нащадків легендарного Кия.

Правління Аскольда було яскравою сторінкою в ранній історії Русі, коли молода держава вийшла на міжнародну арену. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя (так само титулували пізніше св. Володимира). Держава Аскольда – Куявія арабських джерел – включала Середнє Подніпров’я з Києвом, Черніговом та Переяславом. На цих землях проживали слов’янські племена полян, древлян, дреговичів і частково сіверян.

У 860, 863, 867 та 874 роках Аскольд здійснив військові походи на Візантію. Всі походи, крім третього, були успішними. Після останнього походу імператор Василь І Македонянин уклав з Аскольдом мирну угоду. Одним із результатів цих походів було прийняття християнства Аскольдом та його оточенням – верхівкою київського суспільства. Головним свідченням Аскольдового хрещення Русі є енцикліка патріарха Фотія, який сам здійснив згаданий акт. На думку М.Ю.Брайчевського, саме за часів Аскольда був створений перший вітчизняний літопис [6].

Загибель Аскольда привела до значних змін у житті Києва й Русі. На зміну місцевій князівській династії Києвичів прийшла варязька за походженням династія Рюриковичів, які об’єднали два руські князівства – південне на чолі з Києвом (Куявію) та північне на чолі зі Старою Ладогою (Славію) – у єдину державу, яку пізніші історики назвали Київською Руссю. Столицею об’єднаної держави став Київ – “мати міст руських”, за легендарним визначенням Олега Віщого.

Але події 882 року мали й інший сенс. Порівняно легкий перехід влади до представників нової династії був, на думку багатьох дослідників (М.Ю.Брайчевський, П.П.Толочко), викликаний змовою проти Аскольда київської верхівки, незадоволеної політикою християнізації Русі. Поза сумнівом, Олег мав підтримку в самому Києві серед сил, опозиційних до київського кагана. Серед гасел, якими могла скористатися опозиція, на першому місці було християнство. Тому перемога Олега знаменувала торжество язичницької реакції – втім, лише тимчасове.

Літописна оповідь про вбивство Аскольда.

Перша документальна згадка про Аскольдову могилу міститься в Повісті минулих літ під 882 роком:

“У рік 6390 (882). І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам пішов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: “Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас”.

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: “Ви оба не є князі, ні з роду княжого. А я єсмь роду княжого. І [тут] винесли Ігоря. – А се – син Рюриків”.

І вбили вони Аскольда і Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила – за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи в Києві, і мовив Олег: “Хай се буде мати городам руським”. І були в нього словени, і варяги, і інші, що прозивалися руссю” ([22], с.13).

В районі Угорського (пізніше місцевість дістала назву Аскольдової могили) в ІХ столітті, напевно, розташовувалася заміська резиденція Аскольда і перша християнська церква. Про заселення цієї місцевості у ранній період історії Києва свідчить знахідка в районі Аскольдової могили двох великих скарбів, у яких налічувалося понад 5000 арабських монет VIII-ІХ століть.

Думки дослідників щодо особи Ольми, згаданого в літописі, розходяться [25]. М.М.Карамзін, Д.С.Лихачов та І.І.Мовчан вважають Ольму боярином – сучасником літописця, власником двора в Угорському, що був добре відомий киянам на початку ХІІ століття. Г.І.Магнер та М.Ю.Брайчевський ототожнюють Ольму з Альмошем – ватажком угорських племен. Нарешті, М.П.Максимович, М.В.Закревський та П.П.Толочко вважають, що в цьому повідомленні йдеться про княгиню Ольгу, яка після свого хрещення спорудила церкву над могилою першого князя – християнина. За однією з версій, саме тут вона була первісно похована. Пізніше мощі княгині було перенесено в Десятинну церкву, збудовану її онуком, св. Володимиром.

Посвята церкви на Аскольдовій могилі святителю Миколаю, на думку дослідників, відповідає християнському імені князя Аскольда.

Іоакимівський літопис твердить, що первісна Микільська церква була зруйнована близько 970 року, коли князь Святослав Ігорович, зазнавши поразки у війні з Візантією, розгорнув репресії проти християн [43].

Проходження угрів повз Київ.

Наступну літописну згадку про Угорське зустрічаємо під 898 роком:

“У рік 6406 (898) . Ішли угри мимо Києва горою, що зветься нині Угорське. І, прийшовши до Дніпра, стали вежами , бо ходили вони так, як і половці. І, прийшовши зі сходу, ринулися вони через гори великі, що прозвалися горами Угорськими, і стали вони воювати проти слов’ян і волохів, які тут жили. Бо сиділи тут раніше слов’яни, і волохи забрали землю Слов’янську. А потім угри прогнали волохів і унаслідували землю ту. І сиділи вони зі слов’янами, підкоривши їх собі, і відтоді прозвалася земля [ця] Угорською…” ([22], с.14).

Рухаючись наприкінці ІХ століття зі своєї прабатьківщини – басейну нижньої течії річки Ками (притоки Волги) – через Карпати до Середнього Подунав’я, угорці-кочівники пройшли через землі Русі. Угри не прагнули підкорити Русь, як це намагався зобразити пізніший угорський хроніст ХІІ-ХІІІ століть Анонім, що прагнув обґрунтувати агресію короля Бели ІІІ проти західно-руських земель. Племена угрів пройшли через руські землі мирно, як правильно вказує Повість минулих літ.

Поява угорців у ІХ столітті під Києвом і їхні подальші контакти з Руссю можуть пояснити наявність “угорських” географічних назв у південно-руських областях, в тому числі Угорського урочища під Києвом [25]. Існують, однак, і інші версії походження назви цього урочища: від слова “узгір’я”, від словосполучення “у гори”. Висловлювалася й думка про урочище Угорське як про слободу, населену угорськими купцями. Втім, більшість сучасних дослідників усе ж пов’язує походження назви урочища з подіями 898 року [38].