Коротка історія “Віри і Світла”

Марі-Елен Мат'є

"Віра і Світло" було зерном, яке кинули на землю під час паломництва. Проте Господь бачив це інакше. Тепер зернятко стало великим деревом, яке по цілому світі простягає свої гілки. Це прекрасно - подивитись назад на "історію нашого розвитку", яка є трохи подібна на нашу "святу історію". Вона допомагає нам бачити як Господь керував нами та охороняв нас; за допомогою цього складати Йому подяки та хвалу, черпати нову склу з цього джерела і мати свіжі надії на завтра.

САМОТНІСТЬ ТА СТРАЖДАННЯ

Все це розпочалося дуже скромно і з багатьма стражданнями. Як вам відомо, рух "Віра і Світло" надихнули два маленькі хлопці, які були повністю неповносправні - Люк та Тадей. Їхні батьки - Каміль та Жерард - захотіли іти з ними в паломництво до Люрду. Проте для них не знайшлося місця серед паломників єпархії. "Вони дуже неповносправні. Вони нічого не зрозуміють. Вони будуть турбувати і тривожити інших..." Отже, родина вирушила до Люрду самостійно. З ними негарно поводились в готелі, мовляв, "вам принесуть їжу у вашу кімнату". На вулицях та в гроті Каміль та Жерард могли чути всі коментарі: "З такими дітьми, як оці, повинні залишатися вдома". Люди обертались і дивились. Вони переходили на інший бік тротуару. Справді, неповносправні особи нагадують нам про нашу уразливість, ми налякані нею. Яким болючим було паломництво для Каміля, Жерарда та інших дітей!

ВІДПОВІДЬ

Це був 1968 рік. Чотири роки перед тим Жан Ваньє заснував перший дім "Ковчегу" (фр. L'Arche). З того часу він кожного року відправлявся в паломництво з особами розумово неповносправними, з якими він розділяв своє життя. Він розповідав, наскільки це переживання допомогло їм у зустрічі з Господом, відкритті всесвітньої Церкви та братньої спільноти. Зі свого боку, я справді доторкнулася до страждання батьків та їхнього бажання, щоб їхні діти були включені в суспільство та Церкву.

З цих переживань, цих страждань батьків та опікунів, в голові виникла ідея: чому б нам не піти на прощу з розумово неповносправними дітьми та дорослими. Тоді Церква зможе відкрити, що вони також є Божими дітьми, що вони покликані зустрітись з Ісусом і відчути Його особливу любов до них.

Звичайно, батьки змогли б там бути. Ми також запросили б друзів і якихось молодих людей, які приєднались би до нас з тим, щоб батьки знову не були залишені зі своїми дітьми на самоті.

Ідея радувала наші серця. Дуже швидко це стало проектом. Пізніше ми збагнули, що це Марія надихнула нас від імені найменших дітей. Справді, чому ні? З Господом все є можливе. Це буде проща "Віри і Світла".

Ми розмовляли з іншими батьками, з друзями у Франції, Бельгії та Британії. Коли ми радились з єпископом Бове, Монсиньйором Десмазьєром, він сказав нам: "Вперед!". Він був учасником першого нашого засідання в Парижі 8 грудня 1968 року.

ЧОМУ ЦЯ ПРОЩА?

Три роки приготувань. Це був період, щоб мобілізувати можливості на всіх рівнях: подорож, розташування, житло, фінанси, здоров'я та безпека, літургія, духовний провід тощо. Це також був період суперечок: люди висловлювали багато побоювань та багато протестів. Виникло навіть протистояння. Проте, ця критика насправді допомогла нам покращити наші плани. Вони спонукали нас скласти статут для цього паломництва:

• "Паломництво не буде зібранням індивідів, а спільний приїзд малих спільнот "людського розміру", в серці яких розумово неповносправні особи знайдуть себе прийнятими в групи. Ми об'єднуємось до паломництва в житлах як спільнота".
• "Приготування відбуватимуться і під час братніх зібрань, спільного обміну та в молитві".
• "Це паломництво повинно допомогти батькам прийняти це випробування та повністю розкрити своїх дітей, побачити її як Божу дитину, яка здатна до правдивого духовного життя, і яка фактично не є неповносправна у своїх відносинах з Господом".
• "Це паломництво не повинно дати батькам фальшивої розради, пробуджуючи ілюзорні надії на виліковування. Воно повинно бути сприятливою нагодою не для побудови фальшивих надій або отримання уявних нагород, а для принесення справжньої надії неповносправним особами, їхнім друзям та сім'ям: Це також повинно стати нагодою, щоб дати їм глибоку підтримку серед їхніх випробувань та страждань".
• "Паломництво повинно означати включення осіб в Церкву. Як рідні брати та сестри в Ісусі, вони повинні бути щиро прийняті без застереження в наші спільноти, парафії, групи та рухи тощо".

Це чудово - бачити 25 років опісля існування, що суть "Віри і Світла" була вже в тому зерні. Під час цього періоду приготування нас примушували усіма суперечностями та перешкодами віддати себе в Господні руки. Для того, щоб підтримувати нашу, віру скільки разів наша група говорила собі: "Ми даємо наших п'ять хлібин та дві риби. Господи, ми просимо тебе помножити ці хлібини". Проте ми ніколи не могли уявити, що на нашу молитву відповість Він таким багатством.

СПІЛЬНЕ СВЯТКУВАННЯ

У Страсну П'ятницю 9 квітня 1971 року нас зібралось 12 тисяч з гроті (печері) Масабієль, з яких 4 тисячі були особи розумово неповносправні. Протягом трьох днів ми жили в мирі та радості, які неможливо описати. Поступово місцеві люди з Люрду перейшли зі страху - деякі навіть закрили віконниці своїх магазинів - на здивування, а потім на сердечне вітання. Як могло народитись стільки надії, помимо стільки терпіння, стільки болю? Як можна пояснити радощі цього натовпу, який співає "Алилуя!" від світанку до сутінків? Справжня маніфестація Святого Духа та ласка єднання сердець, які в останній день перетворились на заклик: "Щось повинно продовжуватись". Жан Ваньє відповів: "Спільно з особами неповносправними робіть все, на що надихає Святий Дух, щоб підтримати спільноти любові, що оточують їх".

ДАР СПІЛЬНОТИ

Отже, рух народився в сльозах, протилежностях, ентузіазмі та радощах. Після Люрду ми стали набагато більше та глибше усвідомлювати цей дар від Ісуса.. Він доручив нам осіб розумово неповносправних, їхню спрагу любити і бути любленими та їхній заклик до єдності. І у відповідь на цей крик Ісус нам запропонував можливість разом об'єднатися. У спільноті навколо цих людей знаходяться їхні батьки, глибоко зранені їхніми переживаннями, які будуть поступово відкривати незбагненну красу своїх дітей і їх незвичайне покликання. Разом з ними молодь, приятелі, які знайомляться з особою слабшою і дозволяють їй торкнутись їхніх сердець, таким способом зав'язуючи дружбу між собою. Священик або пастор також є там, щоб допомогти нам заглибитись у цю містерію Господньої любові для особи зраненої: "Господь вибрав, що є немудре, щоб засоромити мудрих, і що є слабе, щоб засоромити сильних".

ХАРТІЯ ТА КОНСТИТУЦІЯ

Наступні роки після паломництва відзначені народженням нових спільнот, а також слабкістю багатьох інших, деякі навіть позникали. Суть "Віри і Світла" не завжди була зовсім ясною. В одній країні були організовані величезні фестивалі для двох або трьох тисяч людей так, ніби не було завтрашнього дня; в іншій країні існували лише групи, які тільки зосереджувались на молитві. Поступово в міру зростання руху виникла необхідність скласти хартію, щоб чітко сформулювати, чим є "Віра і Світло", її покликання, натхнення та специфічна діяльність. Спосіб її існування, структуру та організацію окреслювала б Конституція.

У 1978 році нам видалося необхідним написати, що ми відкрили для того, щоб передати це іншим. З досвіду ми вирішили працювати над цим з усіма країнами, в яких виникла "Віра і Світло". Хартія та Конституція були одностайно прийняті на генеральній асамблеї 1982 року в Англії.

Ці два документи посприяли нам, щоб забезпечити початкове натхнення. Завдяки цьому було засновано багато спільнот, які виникли в багатьох країнах світу, у вірності Господньому дару.

МІЖНАРОДНА РОДИНА

Міжнародні паломництва, які відбулися за останні 25 років, також допомогли нам підтримати та посилити перший запал. Через це ми почали глибше усвідомлювати існування нашої міжнародної родини, її єдність та місію. В 1975 році Пала Павло VI ніжним словом привітання підтвердив важливе місце осіб розумово неповносправних в серці Церкви: "Ти є возлюблений Богом таким, яким ти є".

Це рівночасно було благословенням Вселенської Церкви для руху "Віра і Світло".

У 1981 році ми знову зустрілись в Люрді як паломники з 27 країн. Це була глибока радість величезної сім'ї, об'єднаної найменшими нашими братами та сестрами, це було відновлення нашого зобов'язання щодо цих братів та сестер в час, коли їхньому життю стали більше загрожувати до та навіть після народження.

У 1991 році під час паломництва єдності в Люрді з участю християн різних віросповідань з 63 країн ми просили Господа: "Отче, об'єднай нас усіх так, щоб світ зміг повірити". Це переживання поглибило наше екуменічне покликання.

ЕКУМЕНІЧНЕ ПОКЛИКАННЯ

Нам поступово відкривалося наше екуменічне покликання. "Віра і Світло" народилась у Люрді, на католицькому ґрунті, але в паломництві вже брало участь десятки англіканських паломників. Поступово рух поширився у країнах, в яких більшість християн належить до інших віросповідань. У Швейцарії, Британії,

скандинавських країнах, США, Австрії та південній Африці були створені англіканські та протестантські спільноти. Із відкриттям країн Східної Європи також були встановлені деякі православні спільноти. У деяких випадках спільноти є багатоконфесійні. Кожен член заохочений жити згідно з його/її християнською традицією. Коли ми вчимося пізнавати себе краще, ми відкриваємо, що те, що об'єднує нас, є набагато важливішим від того, що нас розділяє. Ми ідемо до цієї єдності, якої ми всі прагнемо, а ще більше прагнуть наші найменші брати і сестри у спільнотах.

СПІЛЬНОТА ТА МІСІЯ

У даний час рух поширюється в 70-ти країнах світу на п'ятьох континентах. Маленьке зерно стало великим деревом, і небесні птахи прилітають, щоб збудувати свої гнізда на його гілках. Я уявляю, що кожне гніздо - це спільнота. Це місце єднання, любові та спокою, де кожна особа відкриває, що вона є люблена її братами та сестрами, і що Ісус покликав кожного з нас перебувати в єднанні з найслабшими. Спільнота не є дуже "легким" місцем для спокою та тиші. Це місце зустрічі для зранених та стражденних людей. Кожен член спільноти обмежений якимись бар'єрами, чи егоїзмом, розладами, антипатіями. Весь час ми повинні акцентувати наші слабкості та темнішу нашу сторону. Ми повинні розв'язувати наші конфлікти і допомагати кожній людині відкрити її власний дар для служіння всім. Поки дерево росте, воно повинно пускати коріння все глибше й глибше в істину та любов; і в світ таким яким він є. Ці спільноти та їхні провідники зустрічаються з багатьма питаннями:

• Як підгримувати пророчий дар наших братів та сестер, з якими себе ототожнив Ісус? Як допомогти їм об'єднатися зі світом, не дозволяючи стати корумпованим його матеріалізмом, зберегти їхні серця в дусі блаженств?
• Як допомогти батькам не концентруватись на неповносправності їхніх дітей, а відкрити їх неповторне покликання, яке вони можуть підтримувати?
• Як допомогти молодим людям перейти від дружніх щомісячних зустрічей до обов'язку в дружніх стосунках з особами неповносправними?
• Як допомогти спільнотам не робити речі, а бути сім'ями , члени яких можуть відкрити любов Їсуса і любов їхніх братів та сестер і покликання давати з себе все найкраще?

Яку ж відповідь ми можемо дати світові, який вважає нормальним покінчити з особами неповносправними до або навіть після народження?

Так, місія, яку Господь доручив нам, справді є дивною. Проте, дерево простягнуло свої гілки з Токіо до Сантьяго, від Чілі та Осло до Йоганесбурга. Його невидимі гілки простягаються також до небес. Ось ті брати та сестри, які відійшли перед нами: Каміль, Жерард, Франческе, Тереза, Лупіта, Софі, Веронік, Філіп, Чіча та багато інших... Тепер вони спостерігають нас біля Бога, щоб те дерево було вірне зернятку, і щоб кожна спільнота відповідала на дар і на волю Божу жити в єднанні, любові з нашими слабшими братами і сестрами і разом йти шляхом святої Євангелії.