Відеоархів

«Щедрик»

18.01.2013

«Щедрик» — одна з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича, знана не тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою «колядка дзвонів»

Щедрик — то не розкладка пісні, то самоцінний твір, осяяний промінням генія, який посяде не останнє місце в світовій музичній літературі.

М. Леонтович (1877-1921) є класиком української музики кінця ХІХ – початку ХХ ст. і водночас одним із фундаторів сучасної музичної культури.

Корені хорової творчості М. Леонтович йдуть крізь століття, сягаючи глибин народного мелосу. Загалом його поступ як композитора можна окреслити двома значними віхами і він йшов від народної творчості і до народної творчості.

Саме завдяки художньому переосмисленню М. Леонтович сформувався як неперевершений майстер хорової мініатюри, її тонкий імператор. Він, як ніхто, зумів підняти народну пісню до рівня найкращих зразків світового хорового мистецтва надавши їй філігранної витонченості та вишуканості.

Українська народна пісня стала для композитора невичерпним джерелом, що повсякчас надавало йому творчої снаги та слугувало орієнтиром в пошуках краси гармонії. В пісні сконцентрувалися найкращі здобутки та надбання народу, на яких виховувалося не одне покоління.

Перший ранній період творчості завершується орієнтовно в 1904 р. На той час композитор підготував і видрукував дві збірки народних пісень для хору з Поділля. У роботі над ними він спирався на творчість М. Лисенка в галузі обробки українських народних пісень, а також на вітчизняну хорову музику ХУІ- поч. ХІХ ст.

Другий зрілий період творчості (1905-1917) був дуже плідний для композитора. На цей час припадає остаточне формування творчих принципів М. Леонтовича, його манери письма.

Передусім композитор робить серйозний відбір пісень, шукаючи такі, які відповідають його художнім задумам,поставленим перед ним завданням. Робота над обробкою кожної пісні триває досить довго, нерідко композитор здійснює 3-4 її варіанти.

Крім основного образу М. Леонтович розробляє й сюжет твору. Залишаючи мелодію незмінною, він застосовує багатий арсенал гармонічних поліфонічних, фактурно-тембрових засобів для творення індивідуальних образів, деталізації сюжету. В цей час з’являються кращі твори композитора. “Мала мати одну дочку”, “Пряла”, “Над річкою беріжком”, “П’ють півні”, “Дударик”, “Щедрик”, оригінальні твори – хорові поеми “Льодолом”, “Літні тон”, “Моя пісня”.

В обробках народних пісень М. Леонтович все ставить надзвичайний інтерес: поліфонічна тканина і гармонія, народна і авторська мелодика, метро-ритм народної пісні і його прояв у всій композиції, фактура і хорова оркестровка, прийоми розвитку і форма твору, злиття стилістики і жанру даної народної пісні і його прояв у всій композиції, фактура і хорова оркестровка, прийоми розвитук і форма твору, злиття стилістики і жанру даної пісні та стилю композитора.

Син священика і сам закінчив духовне училище і семінарію. Він ще в дитинстві поряд з народними піснями чув багато культово-обрядових мелодій (різв’яних і літургійних творів на церковних крилосах, що безумовно стало причиною створення власної духовної музики: Літургії І. Злаотоустого, Молебну Благодарственного Господу Богу, Херувимських пісень оранжеровок старовинних церковних піснеспівів – Кантів, Псалмів, а також колядок – “Дивная новина” Пречиста Діва”, “Що то за предиво”, “Як на річці”, “небо і земля” та ін.

У колядках, а саме вони становлять найбільший інтерес в даному аналізі “Щедрика” як пісні зимового обрядового циклу, досить чітко виявився той же композиторський стиль М. Леонтовича, що й у відомих його обробках пісень, особливо щод опоєднання народних і професійних прийомів багатоголосся.

Велике місце в українській народно-пісенній культурі займають обрядові пісні, зокрема пісні зимового циклу – колядки,щедрівки.

Знаменитий “Щедрик” М. Леонтовича є, по суті, виразною картиною обряду щедрування: щедрівники перебігають від хати до хати, починає один два, поступово приєднуються інші: доспівавши і отримавши подарунки біжать далі (це знаменує повторення хору), і все починається спочатку.

Основний зміст тексту новорічні побажання господареві усіх благ. Цей хор написав за замовленням Б. Яворського.

Є припущення, що роботу  над “Щедриком” композитор почав ще в 1910 р. Але по рукописі, надісланому в Київ у 1916 р. Стоїть дата 18.У.1916  р. Отже, можна припустити, що задумана ця обробка була давно, але остаточне здійснення припадає на 1916 р.

Важко переоцінити значення “Щедрика” і для самого М. Леонтовича: адже завдяки тому, що в 1916 р. Цей твір був виконаний студентським хором Київської консервтаорії під керівництвом О. Кошиця, коли сам автор жив ще в глибокій провінції в Тульчині - ім’я Леонтовича стало відомим.

Аналізуючи народний текст твору, бачимо, що музичний зміст, композиція, особливості метру суперечать рівновазі тексту.

Аналіз вказує, що двоскладова метрична строфа вірша з наголосом на першій долі накладається на музичний розмір    , що веде до неспівпадання сильних долей словесного і музичного тексту. Але ця особливість закладена у самій народній темі щедрівки і аж ніяк е позначається на її художньому апекті.

Аналіз “Щедрика” М. Леонтовича являє виключний інтерес, бо навіть для недосвідченої  людини впадає в око та особливість, що пісню побудовано на матеріалі надзвичайно простої, здавалося б на перший погляд бідної і примітивної людини.

Чотиритактна мелодія складається з чотирьох повторень тієї самої фрази – невеликої наспівки – темп остинато. Але М. Леонтович розкриває в цій простій фразі багатющі внутрішні художні можливості. Ця фраза служить і матеріалом, на якому виростає вся поліфонічна будова пісні.

Композитор застосував варіаційний принцип розвитку при незмінній темі – варіації на мелодію – остинато.

Протиставляючи у другому проведенні теми повільну мелодію, яка поступово сходить у квінту тонічного тризвука в альта.

М. Леонтович тим самим досягає особливо підкресленої динаміки, яка створюється внаслідок зіставлення швидкого і повільного руху.

Третя строфа на більш високому динамічному рівні – йде в акордовому викладі, контрастуючи з ІУ строфою, в якій мелодія є стрижнем розвитку.

У цій строфі сопрано, передавши остинато басом, природно переходять до самостійного контрапунктурного голосу, досягаючи регістрової кульмінації.

Мелодія сопрано є варіантом, у зменшенні низхідного контрапунктуючого голосу ІІ строфи.

У УІ строфі, що являє собою елодине  ???, знову поступово зменшується діапазон пісні. І в ній поспівки контапунктуючих голосів взаємопов’язані – розпів сопрано повторюється у збільшені в альтів.

Органний пункт на домінанті у цій фразі підготовляє репризу –УІІ строфу. Знов повертається первісне звучання, зокрема подібні контрапунктуючі голоси (хід баса- відповідь з ІІ строфи). Заключна строфа обрамлює пісню, проводячи одиноку поспівку її початку.

Пісня м’яко розгорнулася, наче хвиля, та плавно відхлинула залишивши почуття надзвичайної завершенності.

Отже “Щедрику” притаманні риси сонатно-симфонічного мислення з вивідними контрастами у процесі наскрізного розвитку, поступовим розкритям теми.

Розмір         - простий, незмінний на протязі всього твору.

Темп: allegretta.

Градація динаміки: Із всіма динамічними відтінками між нимми:

Драматургія музичного розвитку пройнята внутрішньою боротьбою мелодико-інтонаційних утворень за зверхність. Ця боротьба має свій мужичний сюжет і напрям розвитку: спочатку неподільне панування основної теми, далі ледве чутне її розвоєння, потім виникненя контапунктичної противаги, яка долає своє першоджерело, і, нарешті, найвища фаза цієї боротьби (перша половина третього періоду), яка не збігається із загальною кульмінацією усього твору.

В цій фазі нова, навіть ритмічно вона зовсім самостійна мелодія, підтримала власним супроводом, остаточно перемагає початкову тему, відводячи її у контексті третьорядну роль фігураційного тла.

“Щедрик” є вищим досягненням М. Леонтовича щодо форми. Як вже було сказано вище, в основу “Щедрика” покладено однотактовий мотив, який протягом усього твору проведено на одній ладовій висоті.

Послідовне продовження єдиноого мотиву надає всій п’єсі єдності матеріалу, але воно ж, здавалось, мусило внести одноманітність. Щоб уникнути цього, композитор влив увесь звуковий матеріал в дивну ладову схему, естетична логіка, яка в даному випадку полягає в тяжінні до Т, яке все збільшується і заспокоюється лише в останніх тактах твору.

Тоніка “Щедрика” – g-moll. Спочатку, поки мотив висловлює лише один голос  (1-4 такти), тоніка мамйже не виявлена. В наступних чотирьох тактах, далі (9-16), - с - moll.  

З 17 по 24 - g-moll, який, однак немає сталості, бо її порушують звуки,  

              , чергування діє у 23 такті. 25-28 такти  , що підготовляє слухача до Т, яка постуає у 32 такті. Але твір не закінчено, бо раптом на кінцевий акорд покладено початок (пісня знов повторюється).

Лише за другим разом М. Леонтович дає 4 такти тоніки, які повністю заскокоюють чуття ладового тяжіння.

Т.ч., мудро підібраною ладовою схемою.

М. Леонтович об’єднав бідніши одноманітний матеріал у цільну, естетичну, високої художньої активності форму, логіку якої можна показати в лінійній схемі:

Коли до цього додати прекрасну звучність (послідовність звукового наростання), симетричність динамічного елемента, красус голосоведення на цей твір ми визнаємо, як шедевр в осягненні вищих музичних фомр у межах пісенного матеріалу.

Одним із засобів досягнення єдності куплетно-варіаційного циклу є незбіг граней строфи і музичного періоду з завершенням ладогармонічного розвитку. Він надає рівноправності початкам і кінцям куплетів пісні, сприяє наскрізному рухові, перетворює каданси на джерело кінетичної енергії.

Голосоведення “Щедрикка” органічно виростає з почуття та потреб гармонічно-функційного процесу. Мелодійна лінія голосів, які супроводять голчний мотив та обрамляють остинатну тему, не є наслідком якихось поліфонічних чи імітаційних міркувань, а виключно гармонічно-функціональньих.

І такі протяжні ноти альта і тенора на початку і  такі ж у баса та альта на закінченні творять чисто гармонічну основу, в якій функії розкішно переливаються одна в одну.

Від варіації до варіації виявляється ладова природа пісні, характерні гармонії (УІ, ІІІ).

При витриманих басах і проведенні теми в тенорах, сопрано і альта  доручені вихідні контрасні лінії. У цій варіації, що виконує рорль предикту до гепризи використано нові гармонічні звороти  (автентичні).

І зворотній (висхідний) рух мелодичних ліній. Все це вносить відповідний контраст до попередніх розділів.

Сама варіація є репризною. Тут знов тему переданоо сопрано, знову з’являються плогамні гармонії та низхідні мелодичні лінії.

Кода – останній чотиритакт – звучить на витриманій тоніці. Однаково проспівується двома солістами остання фраза.

Як висновок розділу аналізу, ми повинні сказати, що в обробці “Щедрика” особливо рельєфно виявилися риси притаманні всій творчості Леонтовича, які можна сформувати в декількох принципах:

-   продовжуючи традиції української класики,  Леонтович створив свій самобутній стиль в жанрі обробок для хору;

-   народна пісня зазнає у Леонтовича вільного творчого розвитку;

-   своєрідність стилю М.Леонтовича виникла на основі глибокого пізнання народної творчості та засвоєння професіональної майстерності і являє собою якісно новий щабель;

-   кожний прийом має глибоке смислове значення. Таким є значення стягування голосів в унісонні чи октавні  “вузли” в найбільш важливих розділах пісні, введення імітації, що нагадують тужіння, яке створює ефект луни;

-   введення контрапунктуючих голосів, наче других смислових ліній пісні, є одним з найяскравіших прийомів композитора. Виражаючи більш гостро та індивідуально зміст народної пісні, вони близькій народній пісенності взагалі;

-   на основі складного комплексу прийомів народного та професійного багатоголосся композитоор створив обробки – хорові мініатюри, досконалі в своїй простоті, глибокі за змістом. Стислий і лаконічний образ народної пісні Леонтович розкриває з середини.

      Принцип обробок Леонтовича в цілому і особливо його симфонізація народної пісні відіграли величезну роль у розвитку багатьох жанрів української музики.

 


 

 

Всесвітньо відома обробка «Щедрик» належить до тих, над якими Микола Леонтович працював майже все життя[1]. Перша її редакція була написана до 19011902 рр., друга редакція — в 1906—1908 рр., третя — 1914 р., четверта — 1916 р., і нарешті, п'ята — 1919 р.

 

Уперше «Щедрик» був виконаний хором Київського Університету у 1916 році — у період, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами, викладав в Музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка, працював в музичному відділі Київського обласного комітету та у Всеукраїнському комітеті мистецтв та очолив щойно створений державний оркестр.

 


Відеоархів
comments powered by Disqus

Катехизм

Молитва про прощення

Господи я стою перед Тобою без всякого притворства. Прошу Тебе пробачити мені всі мої гріхи, я щиро розкраююсь у своїх проступках. Будь ласка, прости мене. В славу ім’я Твого я прощаю всіх тих, хто причинив зло мені. Я відрікаюся від сaтaни і всіх діл його.

Я віддаю Тобі всього себе. Господи Ісусе Христе, приймаю Тебе як Господа Бога і Спасителя. Зціли мене, зміни мене, укріпи моє тiло, душу і  мій дух.

Господи, прийди і оточи мене своєю любов’ю, наповни Святим Духом. Я люблю Тебе, Ісусе. Я славлю Тебе, Господи. Я вдячний Тобі, мій Боже. Я буду слідувати за Тобою кожен день свого життя. Амінь.

служіння «Епіфанія»

«... був недужим і ви відвідали Мене...»

photo_2020-03-22_18-32-29«Бо голодував Я, і ви дали мені їсти... був недужим і ви відвідали Мене...» Мт 25: 35-36 20.03.20 Священик Храму Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, капелан ради Лицарів Колумба - отець Анатолій (Тесля) разом із братом-лицарем Олександром Пастуховим та сестрою Орестою Редькою в лиху годину карантину, відвідали хворих парафіян Храму зі Святим Причастям та гостинцями.

Докладніше

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут