аскольдів цвинтар

"Заповіт" гетьмана всієї України та військ козацьких Павла Скоропадського

04.11.2009

"Заповіт" гетьмана всієї України та військ козацьких Павла Скоропадського. 3 серпня 1918 р.
ЦДАВО України, ф. 3766, оп. 3, спр. 10, арк. 3.

Гетьман Павло Скоропадський

Наша драматична історія ХХ століття дала змогу проявити себе когорті вождів, що назавжди, за будь-яких обставин, всупереч облудному ліберальному пашталаканню пацифістів, є орієнтиром для трудящої нації свободи і порядку. Гетьман Павло Скоропадський був одним з цих вождів.

Майбутній Гетьман народився 3 травня 1873 року в аристократичній українській родині. Виховання тривало в мілітарно-патріотичному дусі козацьких перемог і приготування до звитяг майбутнього: зі стін дідового будинку у Тростянці на малого Павла дивилися суворі, наче висечені з холодного граниту обличчя української лицарської шляхти епохи пізнього Середньовіччя, на свята лунали козацькі марші та пісні-спогади про військові походи.

1893 - Павло Скоропадський закінчує Петербурзький пажеський корпус. Етапи кар’єри: корнет гвардійського Кавалергардського полку, командир ескадрону, полковий ад’ютант. Під час війни з Японією - єсаул 3 Верхньоудинського казачого полку, командир сотні 2 Читинського полку Забайкальського казачого війська. За особисту мужність нагороджений золотою Георгієвською зброєю. Дружина Скоропадського Олександра - донька генерал-ад’ютанта П.Дурново та княгині М.Кочубей - працювала в цей час сестрою милосердя в санітарному поїзді.

25 березня 1912 року він отримав чин генерал-майора з подальшим призначенням командиром 20 Фінляндського полку, потім - Лейб-гвардії Кінного полку. Далі була Перша світова. Під час першого ж бою 6 серпня 1914 року очолюваний ним полк розбив німецьку бригаду. Рішенням Георгієвської Думи Кінної гвардії Скоропадського нагороджено вищою бойовою нагородою - орденом Святого Георгія. У 1916 році, після успішних боїв під Трисвятами на чолі 1 гвардійської кінної бригади він отримує звання генерал-лейтенанта. 1917 рік застав авторитетного в солдатських масах українця командиром 34 армійського корпусу.

Зречення царя та більшовицько-есерівська пропаганда зруйнували фронт як явище. Російські солдати дезертирували десятками тисяч, принагідно страчуючи своїх офіцерів. Високий бойовий дух тримали лише українізовані військові частини, зокрема 1 Український корпус на чолі з Павлом Скоропадським (60000 багнетів), дві козачі сердюцькі дивізії полковника В.Павленка (15000 багнетів та шабель) та 56 дивізія колишньої 8 армії. Перебравши після втечі росіян на себе всю лінію німецького фронту, дісципліновані і безжальні українські частини билися з такою шаленою мужністю, що Головнокомандуючий Російської армії генерал Лавр Корнілов офіційно визнав їх найкращими військовими підрозділами, що він ними колись командував.

Тим часом на Київ, де влада перебувала в руках Центральної Ради, сунула забільшовичена 7 російська армія, в авангарді якої перебував 2 гвардійський корпус під комісарством «скаженої самки революції» Євгєнії Бош. Армія Скоропадського, вміло перекривши залізничні лінії, кількома прицільними ударами поставила хрест на потугах червоних екстремістів. За спогадами очевидців тих славних подій відступ більшовиків нагадував панічну втечу.

Всенародна популярність Залізного Гетьмана наочно проявилася 6 жовтня 1917 року у Чигирині, де 2000 делегатів-репрезентантів 60000 козаків п’яти козацьких губерній обрали Павла Скоропадського Військовим Отаманом.

Ліберально-соціалістична Центральна Рада, яка замість створювати міцну авторитарну державу з потужною армією та вірити в народні сили займалася до болі знайомою толерантністю та злагодою, воліла віддати все всім, аби лише Україна не відновила притаманний їй статус великої держави. «Україна несоціалістична нам не потрібна!» - істерично волав з парламентської трибуни видатний гуманіст, письменник і пацифіст Винниченко. Пригадуєте нещодавні здачу ядерної зброї, Чорноморського флоту, переслідування націоналістів? Все це вже було за часів Винниченка та компанії. Ненависть виважених і толерантних інтелектуалів Центральної Ради до Павла Скоропадського засвідчила те, що майбутнього у цієї республіки немає. Історія вчить тому, що нічому не вчить.

Швидко усвідомивши профнепридатність парламентських балакунів до реальної дії, Скоропадський скликав опозиційну Українську Громаду, до складу якої входили представники націольних мілітарних об’єднань, національного бізнесу, здорова частина інтелігенції. Представники Української Громади були в силу своїх психологічних характеристик позбавлені нестямного пацифістського мазохізму, а тому знали, що Україні потрібна сильна рука. Найліпшою формою твердого національного порядку з огляду на національну традицію був Гетьманат.

Пересварена і корумпована Центральна Рада, не спроможна виконувати забов’язання згідно підписаного Брестського миру, перебувала на межі розвалу. Ренегат Винниченко навіть закликав проголосити владу Совєтов та розпочати переговори з режимом Леніна - Троцького. Рівень хаосу підсилювався з кожним днем. Настав момент дії.

24 квітня 1918 року відбулася вирішальна зустріч Павла Скоропадського з начальником штабу німецьких військ генералом Гренером. «Ви можете розраховувати в разі вдалого заколоту на сприяння німецьких військ в справі поновлення порядку... На день заколоту ми будемо дотримуватися нейтралітету...», заявив той.

29 квітня у столиці відбувся Всеукраїнський З’їзд Хліборобів. 6432 делегати постановили: «Для спасіння країни нам необхідна сильна влада, нам потрібен диктатор, згідно старовинних звичаїв - Гетьман».

Сім з половиною місяців Другого Гетьманату лишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та впевненості. Протягом правління Скоропадського уряд прийняв близько 400 законодавчих актів, першими з яких стали «Закон про поновлення прав приватної власності на землю та вилучення за ринковою ціною частини землі у великих землевласників з метою наділення нею малоземельних селян» і «Закон про поліпшення правового статусу та умов праці робітничого класу».

Одразу було вирішене кримське питання. Заключаючи Брестський договір делегація Центральної Ради відмовилася від Криму (вам це ні чого не нагадує?), чим викликала здивування навіть у німців. Павло Скоропадський був лаконічним: «Україна не може існувати без Криму - це буде якійсь тулуб без ніг», і добився заключення договору з Кримом про повернення його до складу України на правах автономії.

Оперативно було вирішено питання з українським флотом: дізнавшись про обрання Гетьманом Павла Скоропадського та відновленні Української держави, усі (!!!) кораблі флота, склад яких на 80% складався з українців, миттєво підняли синьо-жовті штандарти. Згодом Гетьман домігся повернення захоплених німцями кораблів та допоміжних суден.

Без зайвих розмов і нікому не потрібних референдумів Гетьман Скоропадський почав творити збройні сили. Військовим міністром було призначено колишнього командуючого 4 армією, генерала-українця Рогозу, начальником штабу - полковника Сливинського. Було прийнято закон про створення мережі середніх і вищих військових навчальних закладів, курсів перепідготовки офіцерських кадрів, готувалося відкриття Академії Генштабу. У червні 1918 сформовано Сердюцьку дивізію (5000 багнетів), почалося комплектування Особливого офіцерського корпусу, підпорядкованого персонально Гетьману. Затверджено план створення 8 піхотних корпусів та 4 кінних дивізій, для чого мав відбутися призов 85000 новобранців. Окремими родами військ стали авіація та флот.

Особлива увага приділялася відродженню козацтва. Козаків розглядали як середніх землевласників, здатних вирішити продовольчу проблему, і водночас як Національну гвардію. Згідно Гетьманського Універсалу Українське козацтво складалося з 8 кошів в межах губернії, кожен по 14 полків в межах повіту. До козачого реєстру було включено 150000 родин. На чолі Українського козацтва перебував Гетьман, йому підкорялися ним призначені кошові отамани. Отаманами призначалися найкращі військові та представники відомих козачих родин.

Наука і культура. За Гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських почаькових шкіл, на базі гимназій було створено 150 державних українських середніх шкіл. Засновані нові державні університеті у Києві та Кам’янці-Подільському, приватний у Полтаві. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної культури, Національний архів, Державна бібліотека, Галерея малювання і різьблення, Драмтеатр, Національна опера, Кобзарська і Симфонічна школи, Всеукраїнська Академія Наук і Академія мистецтв. Їх очолили вчені і діячи культури із світовим ім’ям - академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко, Георгій Нарбут ...

Гетьман Скоропадський на практиці реалізував принцип соборності українських земель, повернувши до складу України Мозирський і Пінський повіти Мінської губернії, Стародубщину, українські повіти Курщини та Вороніжчини. Пам’ятаючи заповіт Гетьманів Самійла Кішки, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького про те, що західний кордон нашої держави має, як і за часів Святослава і Володимира, проходити по Віслі, Павло Скоропадський повернув Холмщину та Підляшшя.. Були заключені договори з Грузією та Росією, встановлені політичні та військові союзи з Доном і Кубанню. Румунія визнала за нами право на південну Бесарабію. За короткий термін Українську державу офіційно визнали 30 держав, 10 з яких відкрили у Києві дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів чи дипмісії в 23 країнах.

Проте роль Києва як традиційного геополітичного центру слов’янської цивілізації викликала сплеск ненависті з боку як білих шовіністів, так і червоних радикалів. Денікін називав Гетьмана «другим Мазепою», а Троцький - «українським Бонапартом».

У листопаді німецькі ліві екстремісти вчинили революцію, і армійські підрозділи союзників почали готуватися до евакуації. Відчувши зміну ситуації, курс на збройне повстання взяли всі вороги Української держави: соціалісти, більшовики, монархісти. Спільними зусиллями зоологічних шовіністів-українофобів, зазомбованих більшовиками люмпенів, обдурених солодкоголосими пацифістськими центральнорадівськими гієнами козаків Гетьманат було повалено.

Текст зречення Павла Скоропадського: «Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх своїх зусиль, щоб вивести край з того тяжкого стану, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил впоратися з цим завданням, і нині я, згідно з обставинами, що склалися, керуючись виключно благом України, відмовляюся від влади».

26 квітня 1945 року Павло Скоропадський внаслідок отриманих поранень під час бомбардування помер. Поховано Гетьмана на кладовищі в Оберсдорфі.

Героям Слава!

аскольдів цвинтар
comments powered by Disqus

Катехизм

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

До місця уподоби Божого і Твого прийшов(ла) відвідати Тебе, Мати милосердя. Дай мені, о Пречиста Діво, Царице неба і землі і Мати нашого краю, щоби оздоровлений на) побачив(ла) велич Твоєї благодати. Твоє заступництво одержують змучені, до Тебе прибігають хворі і дістають полегші. Всі, що Тебе в молитвах славлять і Твого покрова шукають, дізнали ласк Твоїх. За їх прикладом і я, недостойний на) і грішний на), прибігаю до Тебе, Преблагословенна, в надії Твого милосердя і не виказаної Твоєї благодати. Поможи мені і заступи мене, негідного(ну), перед престолом серця Твого Сина, відверни справедливий гнів за мої прогріхи, переміни в милосердя і в відпущення. Не дай мені погибати в гріхах моїх, але з джерела ласки Свого Непорочного Серця подай мені просячому(ій) поміч тепер, а особливо в годину смерті. Амінь

служіння «Епіфанія»

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Найкращі ліки – це увага. Парафіяльна служба «Епіфанія»

dogliad13-го травня 1992-го року за ініціативи глави Ватикану Івана Павла II, був впроваджений новий міжнародний пам’ятний день – «Всесвітній день хворого». Таким днем було вибрано 11-те лютого. Можна вважати, що цей день не є випадковістю бо має певний зв’язок з добрими католицькими традиціями і великою місією, покладеною Богом на всю християнську церкву.

Цьогоріч 11 лютого члени товариства «Епіфанія» при храмі Святого Миколая на Аскольдовій Могилі - Ольга Лужна та Ореста Цимбрівська разом зі священником отцем Анатолієм Теслею, здійснили черговий візит до недужих та немічних людей.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут