Загальна аудієнція з Папою Венедиктом XVI

09.09.2009

9 вересня 2009 р., як і щосереди, Святіший Отець зустрівся із великою кількістю вірних, які у цей день зібрались у ватиканському залі Папи Павла VI, щоб почути повчальне слово Пастиря Вселенської Церкви, помолитись із ним Богородичну молитву «Ангел Господній» та отримати його Апостольське благословення. Протягом останніх загальних аудієнцій Папа Венедикт ХVІ заохочував вірних звернути увагу на приклад великих постатей, які мала Христова Церква. Цього разу Святіший Отець говорив про монаха з ХІ століття, а саме, про святого П’єра, тобто Петра Даміані.

За словами Вселенського Архиєрея, той святець любив самотність, і, водночас, був відважним церковним діячем. Святий П’єр народився 1007 року в італійському місті Равенна, яке розташоване на відстані приблизно 300 км на північний-схід від Риму. В ранньому віці втратив батьків, тому його вихованням зайнялись старші сестра Розелінда та брат Даміано, який його усиновив. Саме з цієї причини згодом його почали називати П’єр Даміані. Освіту здобував у сусідньому місті Фаенца, а потім у Пармі. Будучи добрим спеціалістом у сфері права, П’єр відзначався також своїми здібностями до писання, його вважають одним із найбільших письменників свого часу, як також, знавцем творчості великих латинських класиків. Вразливість на красу спонукала П’єра до поетичного споглядання світу та Бога, що привело до того, що у 1034 році він вирішив віддалитись від світу і вступити у монастир Фонте Авеллана, який лише кілька десятиліть тому заснував святий Ромуальд з Равенни, але швидко став дуже відомим через строгість життя, якій піддавались тамтешні монахи. Серед всіх таїнств християнства, монаха-ереміта П’єра надзвичайно захоплювало таїнство хреста, він одного разу сказав: «Не любить Христа той, хто не любить хреста Христового». Численні проповіді написав монах Даміані на тему хреста, у яких виявив своє розуміння цього таїнства.


«Дорогі брати та сестри, приклад святого П’єра Даміані спонукає також і нас до того, щоб завжди дивитись на хрест, як на найбільший акт любові Бога стосовно людини, який подарував нам спасіння», – мовив Святіший Отець.

Далі Єпископ Риму зазначив, що протягом свого еремітського життя, святий П’єр уклав монаші Правила, в яких сильно підкреслив строгість цього життя, наголошуючи на монастирській тиші, денній та нічній молитві, довгих постах, на братній любові до співбратів та послусі своєму настоятелю.


За словами Папи, вивченням і роздумуванням над Святим Письмом святий монах з Равенни відкрив містичні значення Божого слова, знаходячи у них поживу для свого духовного життя. Саме тому святий П’єр називає монашу келію «розмовницею, де Бог розмовляє з людьми». Для нього еремітське життя було вершиною християнського життя, оскільки монах є вільним від зв’язків із світом і власним «я», отримує «завдаток Святого Духа і його душа легко єднається з небесним Нареченим». «Сьогодні це є важливим також і для нас, навіть якщо ми не є монахами: вміти створити тишу в нас, щоб слухати Божий голос, шукати, так би мовити, «розмовниці», де Бог говорить з нами: розуміти Боже Слово в молитві і медитації є дорогою життя», – наголосив Венедикт ХVІ.

Після того Святіший Отець підкреслив, що П’єр Даміані був людиною молитви, медитації, споглядання, а також і богословом. Як наголосив Вселенський Архиєрей, сопричастя з Христом творить єдність любові між християнами, додаючи, що над темою сопричастя святий П’єр роздумував у своєму 28 листі, який можна назвати геніальним трактатом з екклезіології. П’єр Даміані добре знав, що ідеал Святої Церкви, який він мав, не відповідав дійсності того часу. А тому не вагався говорити про зіпсованість монашества та духовенства, яким у цьому сприяла світська влада. Бажання виправити цю ситуацію, примусило П’єра Даміані у 1057 році, з великим болем і сумом, залишити монастир і прийняти призначення на Кардинала-Єпископа Остії, входячи, таким чином, у гроно найближчих співробітників Папи у церковній реформі. Після 10-и років він отримав дозвіл повернутись до монастиря у Фонте Авеллана, однак, і надалі йому доводилось виконувати важливі церковні доручення, що вимагало від монаха час-до-часу залишати свій монастир і подорожувати. А повертаючись з Монтекассіно до Равенни, П’єр несподівано захворів, тому був змушений зупинитись у місті Фаенца, в бенедектинському монастирі, де і помер вночі з 22 на 23 лютого 1072 року.

На закінчення Папа зазначив, що є великою ласкою від Бога те, що у житті Церкви були такі великі і духовно багаті особистості, як П’єр Даміані, який не зважаючи ні на що, залишився монахом до кінця, посвятившись також реформі Церкви. Своїм життям він дав нам свідчення того, що Бог завжди повинен бути для нас на першому місці.

За кордоном, Інтернет видання