Герої Крут

Михайло Михайлик - "День 29 січня 1918 року"

10.01.2008

Напередодні наша четверта сотня Першої Української військової школи була в окопах, які зробив Студентський курінь напередодні біля залізниці Чернігів-Ічня-Прилуки, що перетинала головну магістраль ГСиїв-Бахмач. На станції Пліски уже були московські війська під загальним проводом Муравйова, а на ст. Крути стояли наші потяги, в яких містились штаби, резерв і амуніція. Тут же стояли наші два примітивні броне-нотяги, а власне некриті вагони з уставленими на них гарматами, обложені навколо мішками з піском, які служили прикриттям для 4-6 скорострілів.
По обіді сотник Б. наказав мені і трьом юнакам піти В розвідку на село, що лежало в трьох верстах від наших окопів, в напрямку ст. Пліски. Підійшовши близько до ворожого розташування, ми виявили, що ворог має два бронепотяги доброї конструкції, гаубичну батарею, до тисячі піхоти і до тисячі п'ятсот матросів-балтійців. Таким чином, на нашому відтинку було до трьох тисяч багнетів ворога, добре заосмотреного з технічного боку. А в нас... частина (250 душ) юнацької школи, сорок чоловік Вільного козацтва, яке в більшості складалося з темних елементів - російських старшині т. п., що невідомо чому опинилися поруч з ідейною молоддю - юнаками і студентами. Ці останні складали окремий Студентський курінь в кількості до 300 душ, наскоро зорганізований в Києві. В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти... Отсі сили мали обороняти найважніший відтинок фронту - шлях на Київ. Смеркало, коли я, не дочекавшися відісланого до штабу юнака-кур'єра, почав відходити згідно з наказом зі своєю стежею до окопів.Надворі була відлига, туман. Відходили тихо. Під ногами чвакало болото, ноги грузли в розталій ріллі. Навколо було тихо... Кожен з нас думав своє... У мене в пам'яті стояли слова командуючого тоді фронтом Шинкаря, до якого я ходив делегатом від школи перед виїздом на фронт: «Я вірю в правоту нашого змагання, тому сиджу в кабінеті і працюю. Упущення Бахмача відкриває більшовикам дорогу на Київ і загрожує існуванню Республіки. Може, вже під цю хвилю Бахмач зайнятий ворогом і...» Ці слова я так і передав зборам школи, і щира завзята молодь пішла до Бахмача. Пішла захищати цей вузол, що відкривав дорогу на Україну. Бахмач уже був зайнятий ворогом. Ми мусили, може вже завтра, дати опір на Крутах, від якого залежало: здобути поновно Бахмач, або червоні підуть на Київ. Про це розмовляли ми - чотири розвідники, повертаючи до своїх. Про це думали і цим були переповнені серця юнаків і студентів, які сиділи в окопах.Вибухи над нашими головами, кількох гарматних стрілен з наближеного ворожого бронепотягу припинили нашу розмову. Чому ворог обстрілював не окопи, а поле, що лежало перед нами, я й досі не можу розгадати, але стрільна одне за другим падали між нами, а ми бігли. Тяжко було по грязюці бігти, падали... Один не встав. Ми підбігли, підняли його і понесли до окопів. На щастя, юнак С. був лише контужений. Такий близький підхід ворога не віщував нічого доброго.Перетомлені розвідники пішли спати до вагонів, а наша сотня вартувала в окопах.Крики на станції під самим вагоном розбудили мене. Надворі було вже видно. Ранок 29-го січня - пригадав я. Навколо спала наша сотня, а поруч з нашим потягом став якийсь «ешалон», звідки доносилися крики... Вслухався. Говорили по-московськи. Вийшов з вагону, і саме тоді «ешалон» з більшовиками рушив у напрямку Бахмача, де був ворог.Я знав, що залізниця в трьох верстах в бік ворога підірвана. Знав також, що червоноармійці з «ешелона» приєднаються до своїх, а тому скоріше пішов до вартового старшини «по залозі», щоби розпитати, в чому справа.Росіянин, вартовий старшина з Вільного козацтва, пояснив мені, що то демобілізовані, перепущені через Київ. Вони доїдуть до підірваного місця, а далі підуть пішки, потяг же повернеться назад.Але не так сталося... Розібране місце залізниці було у нас під обстрілом гармат, щоб ворог не міг його направити, підійшовши своїми бронепотягами. А тут до двох тисяч «демобілізованих», під'їхавши, вийшли з вагонів і стали направляти за допомогою ворожого технічного потягу правий тор залізниці. Заскочила несподіванка: чи стріляти відразу, коли там купчилося до 2000 беззбройного люду?..Наспіх розбудили нашу сотню (резерву). Сіли до вагонів бронепотягу і поїхали. Був наказ: «Попередити, щоби не направляли залізниці, інакше - стріляти з гармат і скорострілів». Не доїжджаючи півверсти, наш бронепотяг спинився. Сотник Б. викликав добровольців, які би пішли і передали наказ. Пішло нас шість юнаків.Не дійшли на 300 кроків до юрби, як вона заметушилася, пішла сідати до вагонів і... потяг рушив, а перед нами стояв на лівім торі залізниці той самий ворожий бронепотяг, якого ми бачили вчора на розвідці. Він кінчав направляти тор, щоби також рушити... в наш бік... на Київ...Повернулися. Через наші голови летіли стрільна з нашого і ворожого бронепотягів, свистіли кулі, а ми бігли. Наш бронепотяг почав маневрувати, бо ворог щохвилини міг збити його. Ворожі стрільна рвалися біля самого потягу, в якому були вже поранені. Ворожий бронепотяг підступав все ближче і ближче. Лише троє з нас повернулися, бо решта не могли добігти. Бронепотяг почав відходити.Мені видно було три чорні густі лави матросів, які пішли в наступ. Спішилася сотня... Затріскотіли скоростріли, рушниці... Видно було, як падали на сніг чорні постаті матросів. Присувалися вони все ближче і ближче. У нас уже було багато ранених і сотня відходила до окопів, де були розміщені до бою всі наші сили і чекали з напруженням рішучого моменту... А він наближався. Ряди сірих і чорних постатей ішли у весь зріст. Змучена наша сотня пішла в резерву за рампу.З окопів затріскотіли до сорока наших скорострілів, рушниці трьох сотень юнаків та частини Студентського куреня.Падали вояки, за ними йшли нові, знову падали і знову йшли, одні за другими... Наші окопи, станція і потяги засипалися ворожими стрільнами і кулями, але кріп-ко трималися наші... Посилали по набої до від'їхавших за півтори верстви потягів, вистрілювали їх, знову посилали... Але грізні вістки: «Нема набоїв», «Псуються скоростріли» пролетіли по окопах. Тут чорні постаті знялися, крики «Ура!», «Слава!» Все перемішалося... Стріляли один одного... Облилися кров'ю багнети... Але вдесятеро більше ворогів перемогли. Почався швидкий, вже неорганізований відступ до потягів, а більшовики з криком «Ура!» кинулися до станції, яку охороняли 50 студентів, переважно ті, що не вміли стріляти.Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, які чекали і кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для поранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев'язували поранених. Потяги рушили під вогнем ворога... у вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна недолічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь - до 50 студентів.Перетомлені всі спали у вагонах. На ранок, на станції Бобрик, де разом з відійшовшим зі ст. Гребінки кошем от. С. Петлюри, мали дати новий бій.Сюди прибігли з Ніжина, занятого червоноармійцями, два гімназисти і передали, що на Крутах у вчорашнім бою залишилося до 300 забитих більшовиків. Вони ж принесли страшну вістку про розстріл 46 студентів і милосердної сестри, захоплених до полону у Крутах.Цей день, 29 січня 1918 р., був рішаючим днем успіху червоноармійців в поході на щойно звільнену Україну, день, якого не забуде історія.Літопис «Червоної калини». Львів, 1932, ч. 2. Стаття, правдоподібно, написана 1921 р. Дати подано за старим стилем. Скорочено.

За матеріалами: http://www.kruty.org.ua/

Герої Крут
comments powered by Disqus

Катехизм

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

До місця уподоби Божого і Твого прийшов(ла) відвідати Тебе, Мати милосердя. Дай мені, о Пречиста Діво, Царице неба і землі і Мати нашого краю, щоби оздоровлений на) побачив(ла) велич Твоєї благодати. Твоє заступництво одержують змучені, до Тебе прибігають хворі і дістають полегші. Всі, що Тебе в молитвах славлять і Твого покрова шукають, дізнали ласк Твоїх. За їх прикладом і я, недостойний на) і грішний на), прибігаю до Тебе, Преблагословенна, в надії Твого милосердя і не виказаної Твоєї благодати. Поможи мені і заступи мене, негідного(ну), перед престолом серця Твого Сина, відверни справедливий гнів за мої прогріхи, переміни в милосердя і в відпущення. Не дай мені погибати в гріхах моїх, але з джерела ласки Свого Непорочного Серця подай мені просячому(ій) поміч тепер, а особливо в годину смерті. Амінь

служіння «Епіфанія»

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Найкращі ліки – це увага. Парафіяльна служба «Епіфанія»

dogliad13-го травня 1992-го року за ініціативи глави Ватикану Івана Павла II, був впроваджений новий міжнародний пам’ятний день – «Всесвітній день хворого». Таким днем було вибрано 11-те лютого. Можна вважати, що цей день не є випадковістю бо має певний зв’язок з добрими католицькими традиціями і великою місією, покладеною Богом на всю християнську церкву.

Цьогоріч 11 лютого члени товариства «Епіфанія» при храмі Святого Миколая на Аскольдовій Могилі - Ольга Лужна та Ореста Цимбрівська разом зі священником отцем Анатолієм Теслею, здійснили черговий візит до недужих та немічних людей.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут