Станція Крути: колись і сьогодні

28.01.2008

"Оранта" за матеріалами залізничної преси

Нинішні Крути - лінійна станція, де не зупиняються швидкісні поїзди, а за крок від вокзалу, за десятком скромних сільських хат, розстелилися поля, покраяні на прямокутники лісосмугами. І лише в пам’яті старожилів зберігся відгомін колишніх днів. Та ще в архівах на сторінках пожовклих від часу газет. Одна із них - «Черниговское слово» у листопаді 1910 року помістила матеріал із промовистою назвою «О пользе железной дороги Чернигов - Круты». У публікації говорилося: «Милостью общества Московско-Киево-Воронежской железной дороги Чернигов наш несколько лет тому назад был, как известно, приобщен к мировой культуре проведением узкоколейной железнодорожной ветви Чернигов - Круты.

Правда, слабый писк Чернигов-Пырятынского локомотива едва ли способен спугнуть спящею на дороге курицу, а скорость движения не далеко опередила свой прототип - телегу, запряженную украинскими быками».

Але то вже сива історія. Нині Крути - це головний хід, на якому міжстоличний пасажирський експрес розвиває швидкість 160 кілометрів на годину. Вузькоколійку, яка з’єднувала Крути з Черніговом і Пирятином, давно розібрано, і вже ніхто не покаже, де стояло оборотне локомотивне депо. Щоправда, у війну фашистська авіація Крути бомбардувала не менше Ніжина - на німецьких картах станція ще залишалася вузловою.

Є ще одна сторінка нашої історії, пов’язана із Крутами. Це - бій київського студентського загону в лютому 1918 року. На місці нерівного поєдинку студентів із переважаючими більшовицькими силами встановлено пам’ятний хрест і колону-пам’ятник. Сюди вже більше десятиліття з’їжджаються патріоти зі всієї України, аби вклонитися мужності й самопожертві юних героїв - героїв Крутів.

У сьогоднішніх Крутах працюють не більше сорока залізничників. І лише вісім із них - безпосередньо на станції. Очолює колектив Юрій Кішка. Має славне козацьке прізвище, залізничного роду. Залізничниками були його діди. Батько - електромеханік Бахмацької дистанції сигналізації і зв’язку. Сам же після армії рік працював монтером колії, а потім черговим по станції. Та заочно вчився в академії залізничного транспорту. Начальником станції Крути Юрія Кішку призначено у 1994 році. Він змінив на цій посаді Леоніда Степановича Коваленка.

Час летить швидко, і роки в пам’яті немов спресовуються, залишаючи лише найяскравіші години і хвилини. У біографії Юрія Кішки такими незабутніми стали напружені дні минулого літа, коли готувалася магістраль під швидкісний рух пасажирських поїздів. На одному перегоні, пригадує деес, тоді працювало до шістнадцяти одиниць техніки. Та ще ремонт у вокзалі. Та ще всякого іншого клопоту додавалося, бо літо ж - і навантаження з розвантаженням, і бур’яни. Але витримали. Як тримаються й тепер. «Бо колектив маленький, - говорить Юрій Миколайович, - а станція велика». Колектив ще й жіночий: Галина Подгайна, Надія Шешеня, Людмила Зубко, Олена Марченко - чергові, Віра Ткаченко - прийомоздавальниця, Олена Приходько - квитковий касир, Людмила Федоренко - станційна робітниця.

Як і більшість станцій залізничної Чернігівщини, Крути міцно ув’язані з агропромисловим виробництвом. Оскільки останнє переживає не кращі часи, з відправкою вантажів і розвантаженням тут не густо. Уже минули роки, коли, за словами прийомоздавальниці Віри Ткаченко, було шістнадцять постійних клієнтів, не рахуючи колгоспів. Тепер залишилися тільки дільниця «Чернігівоблпалива» та підсобний пункт Ніжинського хлібоприймального комбінату. Та й вони не поспішають вантажити й розвантажувати. Щоправда, певна надія була на мінеральні добрива - у минулі роки агропідприємства уже їх одержували. Та поки що залишається тільки надією.

Пасажирський цех станції - це квитковий касир Олена Приходько. Цікавлюся, скільки ж пасажирів відправлено до обіду. «Простою електричкою поїхали тридцять пенсіонерів, - відповідає Олена Анатоліївна, - і сім узяли білети за гроші. Та ще на швидкісну - одинадцять пасажирів». Електричка підвищеної комфортності у Крутах дає основну виручку від пасажирських перевезень. Особливо у вихідні, коли до рідних домівок приїжджають жителі навколишніх сіл - хто з навчання, хто із заробітків. Але тут зупиняється лише один електропоїзд підвищеної комфортності. «Якби та електричка, що йде із Шостки, о сьомій у нас зупинялася, - говорить Олена Анатоліївна, - пасажирів було б більше. Ця електричка дуже зручна. Від нас люди в основному їдуть до Києва».

Обідня пора. До платформи прибуває електропоїзд із Ніжина. Добрий десяток пасажирів швидко утворюють чергу біля камери зберігання.

- А це що? - запитую Юрія Кішку. - Що за черга?

- По велосипеди, - відповідає Юрій Миколайович. - Люди із навколишніх сіл. З’їздили в Ніжин, а тепер велосипедами їхатимуть додому. За помірковану плату ми їм стережемо велосипеди. Їм зручно, і нам трохи прибутку.

Що ж, непогана ідея, подумалося. Це якраз та копійка, що під ногами лежить. Шкода лише, що не скрізь її ще бачать.

Микола ПАЦАК, власкор. «РС»