історія Аскольдової Могили

Заснування Пустинно-Микільського монастиря

Київ після Володимирового хрещення (кінець Х – початок ХІІ століття). Найдавніші згадки про Микільський монастир. Повідомлення Житія Феодосія про жіночий Микільський монастир. Легенда про заснування чоловічого Микільського монастиря. Печера пустельників поблизу Микільського монастиря.

Київ після Володимирового хрещення (кінець Х – початок ХІІ століття).

Після Володимирового хрещення Київ вступає в блискучий період своєї історії. За княжіння св. Володимира (980-1015) центральна частина міста значно розширюється і укріплюється могутніми земляними валами. В центрі дітинця будується славетна Десятинна церква, оточена князівськими палацами. Засновуються перші школи.

По смерті св. Володимира після деякого періоду міжусобних війн на київському столі утверджується його син Ярослав Мудрий (княжив у 1015-1054 роках) – гідний продовжувач справ батька. За його правління будуються нові міські укріплення із Золотими воротами, зводиться митрополичий собор св. Софії, при ньому виникає скрипторій та бібліотека, розвивається літописання. В роки правління Ярослава в місті виникає ряд монастирів, у тому числі славетний Печерський монастир.

Поступальний розвиток Києва триває в роки правління Ярославових синів – Ізяслава, Святослава та Всеволода. На початку ХІІ століття на київський стіл сідає онук Ярослава Мудрого – уславлений переможець половців, видатний державний діяч і талановитий письменник Володимир Мономах (княжив у 1113-1125 роках). Політику Мономаха продовжують його сини – князі Мстислав Великий (1125-1132) та Ярополк (1132-1139).

Протягом усього цього часу Київ залишається тим центром, звідки християнство поширюється у все більш віддалені куточки Руської держави та навколишні землі.

Саме в цей період на Аскольдовій могилі виникає монастир св. Миколая – спочатку жіночий, а потім і чоловічий.

Найдавніші згадки про Микільський монастир.

У літописах згадки про Микільський монастир в урочищі Угорському відсутні. Однак відомості про заснування цього монастиря містяться в житії преподобного Феодосія Печерського, складеному Нестором-літописцем наприкінці ХІ – на початку ХІІ століття, та в легенді, що дійшла до нас у тексті Київського Синопсису , створеного в третій чверті XVII століття. Факт існування монастиря в урочищі Угорському ще в давньоруську добу опосерековано підтверджується також знахідкою в цій місцевості печери, в якій мешкали ченці.

Повідомлення Житія Феодосія про жіночий Микільський монастир.

Преподобний Феодосій Печерський – видатний церковний діяч Київської Русі, один з найпопулярніших українських святих, що разом із Антонієм Печерським вважається засновником найвідомішого монастиря України-Русі – Києво-Печерської лаври.

Будучи зовсім молодою людиною, Феодосій утік від своєї матері, що мешкала тоді в Курську, разом із групою купців прийшов до Києва і став одним з перших ченців Печерського монастиря, заснованого незадовго перед тим преподобним Антонієм. Але мати Феодосія – жінка із владним характером, яка перед тим не раз карала сина за непокору – знайшла його навіть у Києві і хотіла повернути додому. Та, наштовхнувшись на рішучий опір Феодосія та його опікуна, преподобного Антонія, врешті поступилася їхній волі й сама стала черницею.

«В єдин же убо день, пришедши к нему (преподобному Феодосію – І.А.) мати його, глаголя йому: “Се, чадо, все велімеє ми тобою створю і к тому не возвращаюся в град свій, но, яко Богу волящу, йду в манастирь женский і ту остригшися, і пребуду посліднії дні свої. Се бо от твого ученія разумех, яко нічто же єсть світ сей маловременний”. І сіє слишав, блаженний Феодосій возрадовася духом і вошед, повіда великому Антонію. Сіа же слишав преподобний і прослави Бога, обратившего серце єя на таковоє покаяніє. І шед к ній великий Антоній і много поучив ю, єже о пользі душі, і возвісти о ній княгині. Впусти ю в манастирь женский, іменуєм святого Миколи, і ту пострижені їй бивши, в мнішескую одежду оболчені…» ([19], с.31).

Сучасні дослідники вважають, що Феодосій був пострижений у ченці 11 січня 1058 року, у віці 22 років [15]. Очевидно, невдовзі по тому стала черницею і його мати. Тоді княгиня, згадана в уривку – це, мабуть, Гертруда-Олісава (Єлизавета), донька польського короля Мешка ІІ Ламберта, дружина великого князя київського Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого, онука св. Володимира). Ця княгиня була покровителькою преподобного Антонія і пізніше врятувала його від гніву князя Ізяслава (коли без дозволу князя Антоній прийняв до чернечої громади кількох придворних Ізяслава). Цікаво відзначити, що автограф княгині Олісави зберігся до нашого часу на хорах Софійського собору. Цитований уривок Житія Феодосія змушує думати, що княгиня опікувалася жіночим Микільським монастирем, а, можливо, навіть була його засновницею .

Можна думати, що розміщувався цей монастир десь у районі теперішнього палацу піонерів. Храм монастиря був мурованим. Сильвестра Косов у своїй книзі “Paterikon” (польськомовний переказ Києво-Печерського Патерика , виданий у Печерській типографії 1635 року) свідчить, що в його часи від згаданого храму залишалися лише кам’яні фундаменти серед винограднику, який належав у цей час Пустинно-Микільському монастирю (на місці пізнішого Велико-Микільського собору) [11].

Легенда про заснування чоловічого Микільського монастиря.

Судячи з повідомлень джерел, десь поблизу жіночого Микільського монастиря пізніше виник чоловічий монастир тієї ж назви.

Збереглася легенда, що в 1113 році князь Мстислав, син Володимира Мономаха, бувши на полюванні в пізню годину на території, що її пізніше обіймав Микільський монастир, заблукав у глибині густого лісу. Розшукуючи шлях, він раптово побачив яскраве світло. Коли князь наблизився до місця, звідки йшло це світло, то побачив образ Святителя Миколая, що стояв на високому пні дерева. Поруч ішла та сама дорога, яку шукав князь. У пам’ять про диво Мстислав побудував біля того пня церкву, заснувавши при ній чоловічий Микільський монастир. Оскільки ця обитель були звідусіль оточена пустинним лісом, то її скоро стали називати Пустинною [9].

Як уже згадувалося, після смерті батька Мстислав Володимирович у 1125-1132 роках був великим князем Київським і увійшов в історію як Мстислав Великий. Був засновником Федорівського монастиря у найдавнішій частині Києва, так званому городі Володимира, та церкви Богородиці Пирогощі на Подолі. Після смерті канонізований [8].

Деякі дослідники висловлюють думку, що князь Мстислав перетворив на чоловічий згаданий у Печерському патерику жіночий монастир св. Миколая. Цій думці суперечить різне розташування монастирів: жіночого – на верхньому плато наддніпрянської кручі, чоловічого – нижче по схилу, в районі теперішньої Аскольдової могили. Якщо згадане вище повідомлення С.Косова вірне, то скоріше можна припустити, що чоловічий та жіночий монастирі існували одночасно.

Ченці Печерського монастиря, обґрунтовуючи (очевидно, десь у XVII столітті) свої претензії на зверхність над Микільським монастирем, стверджували, що він був заснований саме вихідцями з Печерського монастиря і нібито був з цієї причини приписаний до Печерського монастиря ще Андрієм Боголюбським у 1174 році. Втім, більшість сучасних дослідників визнає так звані грамоти Андрія Боголюбського Печерському монастирю пізнішими фальсифікатами.

Печера пустельників поблизу Микільського монастиря.

У 1853 році під час робіт на Панкратіївському узвозі (попередник теперішнього Дніпровського узвозу, що вів з Печерська до Ланцюгового мосту) будівельники наштовхнулися на печеру. Вона розташовувалася приблизно на 160 метрів на південь від Ланцюгового мосту, на висоті близько 50 метрів над рівнем ріки. Довжина печерного коридору складала 16 метрів, висота – 2 метри, ширина – 1 метр. У п’яти кроках від входу з лівого боку було виявлено крипту з лежанкою, де знайшли видряпане на стіні зображення святого та давньоруські написи. В 11 метрах від входу до печери, з правого боку печерного коридору, йшов хід угору. Вісім сходинок вели до іншого коридору завдовжки 25 метрів, розташованого перпендикулярно до нижньої печери. Південний край коридору закінчувався завалом, тут також відкрито нішу з написами. З північного боку коридор закінчувався криптою з лежанкою, на підлозі лежала напівзотлілі дошка з вирізаним написом. Серед написів, знайдених у печері, були, зокрема, прочитані імена “Іван грішний” та “Феофіл”. Відомий палеограф І.І.Срезневський датував знайдені написи ХІ-ХІІ століттями [11,25].

Здогадно печеру пов’язують із чоловічим Микільським монастирем. Вона, очевидно, була притулком ченців-затворників, як і відомі печерні лабіринти в Печерському і Видубицькому монастирях.

історія Аскольдової Могили
comments powered by Disqus

Катехизм

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

До місця уподоби Божого і Твого прийшов(ла) відвідати Тебе, Мати милосердя. Дай мені, о Пречиста Діво, Царице неба і землі і Мати нашого краю, щоби оздоровлений на) побачив(ла) велич Твоєї благодати. Твоє заступництво одержують змучені, до Тебе прибігають хворі і дістають полегші. Всі, що Тебе в молитвах славлять і Твого покрова шукають, дізнали ласк Твоїх. За їх прикладом і я, недостойний на) і грішний на), прибігаю до Тебе, Преблагословенна, в надії Твого милосердя і не виказаної Твоєї благодати. Поможи мені і заступи мене, негідного(ну), перед престолом серця Твого Сина, відверни справедливий гнів за мої прогріхи, переміни в милосердя і в відпущення. Не дай мені погибати в гріхах моїх, але з джерела ласки Свого Непорочного Серця подай мені просячому(ій) поміч тепер, а особливо в годину смерті. Амінь

служіння «Епіфанія»

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Найкращі ліки – це увага. Парафіяльна служба «Епіфанія»

dogliad13-го травня 1992-го року за ініціативи глави Ватикану Івана Павла II, був впроваджений новий міжнародний пам’ятний день – «Всесвітній день хворого». Таким днем було вибрано 11-те лютого. Можна вважати, що цей день не є випадковістю бо має певний зв’язок з добрими католицькими традиціями і великою місією, покладеною Богом на всю християнську церкву.

Цьогоріч 11 лютого члени товариства «Епіфанія» при храмі Святого Миколая на Аскольдовій Могилі - Ольга Лужна та Ореста Цимбрівська разом зі священником отцем Анатолієм Теслею, здійснили черговий візит до недужих та немічних людей.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут