Закарпатське жіноцтво перед тим вправлялося в активності у різних громадських об’єднаннях — «Жіночому Союзі», «Просвіті», «Пласті». 11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь отримала автономію, а 9 листопада 1938–го в Хусті засновано військову організацію Карпатська Січ. До її лав вступала молодь, селяни, робітники, вчителі, колишні старшини українських армій УНР та УГА, члени ОУН, які нелегально переходили на територію Закарпаття через польсько–чехословацький кордон із Галичини та Волині. Все світове українство відгукнулось на створення осередку української державності за Карпатами, розглядаючи його як «точку опори» для відбудови Української держави. А Карпатську Січ бачили як «закваску» для майбутніх українських Збройних сил. 1 січня 1939 року в пресі оголосили про створення Жіночої Січі. На її чолі стала Стефанія Тисовська, її заступником була Марія Химинець. Після відповідного заклику в пресі протягом січня 1939–го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі вступали жінки та дівчата. Невдовзі Жіноча Січ стала масовою організацією закарпатського жіноцтва.

У січні–лютому січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам. Для підготовки провідниць Жіночої Січі з середини лютого до початку березня у Хусті організували інструкторський курс, де навчалося 54 жінки з усіх куточків автономного краю. До програми вишколу входили такі предмети: історія та географія України, обов’язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, пошанування материнства, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт), стройова підготовка («впоряд»), розвідка. 19 лютого близько трьох тисяч січовичок прибули до столиці краю, щоб взяти участь в урочистому марші вулицями міста з нагоди ІІ краєвого з’їзду Карпатської Січі. З балкону «Січової Гостинниці» зі словом виступала командантка «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська.

Січовички шили однострої (чоловічі та жіночі), національні та січові прапори. Були також зв’язковими та розвідницями: передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки Карпатської Січі. Чимало дівчат працювало на радіотелеграфній і телефонній службі, забезпечуючи зв’язок між командами ОНОКС. Здобували інформацію про розташування чехо–словацьких військ і плани чехо–словацького військового командування в краї. У Хусті Жіноча Січ створила окремий відділ Червоного Хреста, де працювали також професійні лікарі. У домівці Жіночої Січі влаштували лазарет для поранених у боях із чехо–словацькою армією у ніч із 13 на 14 березня 1939 року. Допомагали бійцям і на полі бою. Відомо, що групу дівчат із Жіночої Січі угорці розстріляли 16 березня 1939 року під час боїв на Хустському напрямку.

Олександр ПАГІРЯ