Caritas in Veritate. З Папою Венедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин

12.08.2009

Наприкінці першого розділу енцикліки Венедикта XVI «Любов у істині», який називається «Послання енцикліки Populorum Progressio», Папа аналізує бачення Слуги Божого Павла VI щодо розвитку людини.

«У “Populorum progressio” Павло VI хотів насамперед сказати нам, – пише Венедикт XVI, – що прогрес, у своїх витоках та у своїй суті, є покликанням» (ч.16). У Божому задумі кожна людина покликана до розвитку, адже кожне життя є покликанням. І саме це надає Церкві право заторкувати теми розвитку. «Якщо б він стосувався лише б технічних аспектів життя людини, – пояснює Святіший Отець, – а не сенсу її прямування історією разом з іншими братами та визначення мети цього шляху, Церква не мала б жодного права говорити про нього» (ч.16). Назвати розвиток покликанням, з одного боку, означає, що він народжується із трансцендентного заклику, а з іншого – що він не здатний знайти в собі самому свою остаточну мету. Венедикт XVI вказує на те, що бачення розвитку як здійснення покликання людини є серцем енцикліки “Populorum progressio” та роздумів Павла VI про свободу, істину та любов.

Оскільки покликання вимагає вільної та відповідальної відповіді, цілісний розвиток людини неможливий без відповідальної свободи людини чи народів. Жодні структури, пригадує Папа, не можуть гарантувати такий розвиток, якщо виключають людську відповідальність. Обіцянки, які заперечують трансцендентний характер розвитку, впевнені, що мають його до свого розпорядження, але ця фальшива впевненість виявляється слабкістю, бо спричиняється до поневолення людини, применшуючи її роль до засобу розвитку. І, навпаки, покора того, хто приймає покликання, перетворюється у справжню автономію, бо визволяє людину. «Ця свобода стосується розвитку, що стоїть перед нами, але, одночасно, стосується також ситуацій економічної відсталості, які не є плодом випадку чи історичної необхідності, але залежать від людської відповідальності» (ч.17), – пише Венедикт XVI, зазначаючи, що коли голодуючі народи висувають справедливі сподівання до народів багатих, це також є покликанням, закликом вільних людей, зверненим до вільних людей, щоб спільно взяти на себе цю відповідальність.

Окрім вимоги свободи, цілісний людський розвиток, як покликання, вимагає також пошани до його істини. Поклик до прогресу спонукує людей більше робити, знати і мати, щоб «бути чимось більшим». Але, що означає те «бути більшим»? Венедикт XVI наводить відповідь Павла VI, який вказує на суттєву характеристику справжнього розвитку, що, згідно з його вченням, повинен бути цілісним, тобто скерованим до сприяння кожній людині і цілій людині. Серед різних бачень людини, християнське має ту особливість, що стверджує і обгрунтовує безумовну цінність людської особи і її зростання. Християнська віра займається розвитком не розраховуючи на привілеї, владні позиції чи заслуги, але лише на Христа. Євангеліє є фундаментальним елементом розвитку, оскільки в ньому Христос, об’явивши таїнство Небесного Отця та Його любові, також в усій повноті відкриває людину людині. «Істинність розвитку полягає у його цілісності: якщо він не охоплює цілу людину і кожну людину, то не є справжнім розвитком» (ч.18), – вказує Папа, додаючи, що християнське покликання до розвитку стосується як природного, так і надприродного рівня.

Врешті, бачення розвитку як покликання включає у ньому центральність любові. Павло VI в енцикліці “Populorum progressio” звертає увагу на те, що причини відсталості розвитку не є, перш усього, матеріального порядку і заохочує шукати їх у інших вимірах людини. По-перше, це свобідна воля, яка часто занедбує обов’язки солідарності. По-друге – мислення, яке не завжди здатне належно спрямувати бажання. Але ще важливішою причиною є брак братерства між людьми та народами. «Дедалі глобалізованіше суспільство, – пише Венедикт XVI, –нас наближає одні до одних, але не вчиняє братами. Сам розум є здатний збагнути рівність людей і встановити цивілізоване співжиття між ними, але не в змозі закласти братерство. Воно має початок у трансцендентному покликанні Бога Отця, Який перший нас полюбив, навчаючи нас через Сина, чим є братерська любов» (ч.19).

В останньому пункті першого розділу своєї третьої енцикліки Папа Венедикт XVI вказує на те, що вищезгадані перспективи і сьогодні залишаються фундаментальними для того, щоб надати ширші масштаби і орієнтири нашим зусиллям спрямованим на користь розвитку народів. “Populorum progressio” також неодноразово підкреслює невідкладність реформ і закликає до відважної і негайної дії перед обличчям великих проблем несправедливості у розвитку народів. «Ця невідкладність продиктована також любов’ю в істині. Нашою спонукою є Христова любов. (2 Кор 5,14)» (ч.20).
За матеріалами: http://www.radiovaticana.org/

За кордоном, Інтернет видання