Інтернет видання

Архієреї Твої, Господи, зодягнуться в правду, і преподобні Твої вельми радітимуть, завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні, а пам’ять про праведника буде вічна

07.11.2008

Прощальне слово єпископа Іринея Білика, ЧСВВ,  Каноніка Римської Папської Базиліки Санта Марія Маджоре, в Катедральному Соборі Христового Воскресіння в Івано-Франківську на Архієрейському похороні померлого Єпископа Софрона Дмитерка, ЧСВВ,  6 листопада 2008 року Божого

Архієреї Твої, Господи, зодягнуться в правду, і преподобні Твої вельми радітимуть, завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні, а пам'ять про праведника буде вічна

Дня 5 листопада 2008 року Б.сколихнулася  Галицька земля - до тихої обителі жертовних Сестер Служебниць в Івано-Франківську, де було миле і затишне пристановище праведного і боголюбивого Архієрея Софрона, якого від народження сподобав собі Господь, тож і благословив його довготою літ; на світанку був посланий Богом Ангел Смерті, щоб оселити Владику на місці світлому, на місці квітучому, на місці спокійному, де немає болізні, печалі і зітхання, а життя безконечне.

Великий Архієрей нашого часу, ісповідник віри, Добрий Пастир, який взяв на свої рамена свій хрест і хрест свого народу та разом з Христом поніс його на Голгофу. Виховав і висвятив для нашої Церкви не одне покоління ревних душпастирів, велику духовну армію. Непохитно і виразно стояв на засадах Католицької Церкви і в цьому утверджував Народ Божий, доручений Церквою його дбайливій опіці.

Був улюбленцем і гордістю Василіянського Чину, бо сам був Великим Василіянином і одним із його наріжних каменів. Виховав і висвятив для Католицької Церкви не одне покоління монахів-священиків та трьох підпільних єпископів, один з яких має це слово до Вас.

Тепер відійшов по заслужену нагороду і поселився там, де світить сонце невечірнє.

Народився 1 червня 1917 року в селі Бичків на Тернопільщині. При св. Хрещенні отримав ім'я Степан. Батько Михайло служив священиком спочатку у Бичківцях, а потім у селі Мишків Заліщицького деканату.

У Мишкові з семи років почав ходити до вселюдної початкової школи, а після її закінчення вступив у Тернопільську гімназію. Відвідував цей заклад чотири роки, аж поки польський уряд не закрив його. Через тривалий час він зумів відновити свою освіту у Станиславові.

Серйозно почав цікавитись монашим життям, навчаючись ще у Станиславівській гімназії.

У 1932 році, після вступних іспитів, Степана Дмитерка прийнято до новіціату оо.Василіян, де він після шести місяців прийняв облечини, отримавши  монаше імя Софрон.

Після новіціяту продовжував свої студії по монастирях і готувався до священства. Риторики і філософії вчився у Кристинополі, теології - у Лаврові. Якраз там його захопила війна. Після довгих поневірянь студенти-монахи опинилися в Чехії, де були прийняті на навчання у семінарію в Оломовці на Моравії.

Незабаром німці прогнали Братів Василіян з Оломовець і вони знайшли пристанище аж у Празі, у Карловім університеті. Було це 1940 року.

Після тайного висвячення Єпископом Миколою Дудашем Братів Василіян на священиків, гестапо усіх заслало на каторжні роботи по всій Чехії. Софронові Дмитерку випало працювати в Моравській Остраві на шахті ‛Кароліна".  Замолоду взяв хрест свій і побожно пішов за Христом.

У 1943 році частина молодих ієромонахів поїхала на Захід далі вчитися, кількох (серед них - о.Софрона Дмитерка) повернуто до Львова.

Після кількох місяців перебування у Львові, о.Софрон Дмитерко був направлений у Бучач префектом чоловічої гімназії при Василіянському монастирі.

З приходом більшовицької влади усі священики, які не перейшли на православ'я, змушені були вести нелегальний спосіб діяльності. Богослуження віправляли таємно, по хатах, всюди, де тільки люди зверталися по духовну опіку. Так було в селі Яківка, коло Обертина, в Коломиї, Долині, у Львові, у Ланчині Надвірнянського р-ну, в Яремчі, в Чортківському і Заліщицькому районах Тернопільської області та в багатьох інших місцях.

Вже від перших років священства він відзначався ревністю і відповідальністю в своєму душпастирському служінні для добра  Церкви і свого Народу, засвідчуючи свою милосердну любов до Бога і ближнього, подаючи потребуючим всіляку духовну послугу, не зважаючи на смертельну небезпеку. Хто бо не подивляв його терпеливості, співчуття до бідних й утіхи для терплячих.

30 листопада 1968 року, 40 років тому, під покровом ночі на приватній квартирі, де проживала монахиня Віра та її сестра Софія Девосир, які і були єдиними свідками, боголюбивий о.Софрон, з огляду на канонічні потреби Ц. і прохання хворого вл.Івана Слезюка та за згодою вищих настоятелів Василіянського Чину, прийняв єпископські свячення - цю нелегку і відповідальну перед Богом і Церквою, ношу  Христа ради.

Вл.Софрон дістав нагоду поширити межі своєї милосердної любові, як єпископ-коад'ютор з правом наступництва

В 1973 році,  2 грудня, після смертельного опромінення в казематах КДБ, відходить у вічність блаженний єп.Іван Слезюк, тож в ці важкі часи воюючого атеїзму, коли народ був у кайданах, Церква в руїні, а ворог навіть молитись не давав, вл.Софрон виявився немов живою іконою Доброго Пастиря, готового на цілопальну жертву за свій народ, потішаючи та підтримуючи своїх вірних натхненними й повними доброзичливості словами та всякою духовною послугою.

В 1973 році Єпископа Дмитерка несподівано заарештували. а у січні, на саме Різдво 1974 року, відбувся суд, який присудив два роки тюремного режиму.

Вже не було Різдвяних Свят, не було чути коляди. Пресвята Родина втікала від лютого Ірода в Єгипет, а невинно засудженого, за сфабрикованою справою Єпископа тогочасні Іроди погнали етапом до присілку Лєнінскоє, що на Луганщині у 38-му зону.

Залишилась страдаюча заплакана старенька мати, народ Божий осиротів, але вівці не розбіглися, бо з ними духовно і молитовно перебував їхній Пастир.

З огляду на вже немолодий вік, у в'язниці Владика Софрон  виконував обов'язки сторожа, потім працював на інших примусових роботах.

По двох роках Владика був звільнений. Повернувшись, виконував працю кочегара у Коломиї, а згодом працював на заводі. Підпільно обслуговував вірних, уділяючи Святі Тайни та відправляючи Служби Божі, та, насамперед, займаючись вишколом молоді - майбутнього нашої Церкви і Народу.

Після звільнення з ув'язнення у 1975 р., поряд з цивільною працею, Владика Дмитерко виконував свої єпископські обов'язки. Робив різні зарядження, полагоджував спірні питання разом з іншими єпископами, готував до висвяти підпільних семінаристів.

Він невтомний Пастир Божого стада засівав Боже Слово в спраглих душах Українського народу, молоді, інтелігенції, плекав майбутні покликання до монашого і священичого станів, був духовним провідником монаших спільнот, реколектантом і активним душпастирем. Вірні його любили і шанували, а вороги боялись.

З початком 1989 року, на світанку свободи нашої Церкви і Народу, Єпископ Софрон Дмитерко  перейшов на легальне становище, ревно продовжуючи виконувати свій архипастирський обов'язок, а вже 16 січня 1991 року Слуга Божий Іван Павло ІІ, тогочасний Папа, підтвердив його ординарієм Івано-Франківської єпархії. 

За свободою нашої Церкви Господь воскресив і Україну  до нового життя, важкий камінь тоталітарного комуністично-атеїстичного режиму був відвалений. Церква вийшла з катакомб духовно сильною, але  як і воскреслий Лазар, була фізично ослаблена і пошматована. Всю енергію і всі сили Преосвященний Софрон посвятив на духовне відновлення та оживлення і становлення зовнішніх структур Івано-Франківської єпархії, яка була і є однією з найбільш розвинених в нашій Церкві.

Підтримуваний Божою благодаттю, він до кінця своїх днів пройшов переможним шляхом, зберігаючи вірність і ревність Апостольському Престолу і Святішому Отцеві, засвідчуючи своїм життям, будучи великим Патріотом нашої Церкви і УкраїнськогоНароду.

22 грудня 1997 року Святіший Отець Іван Павло ІІ поблагословив прохання Кир Софрона Дмитерка та рішення Синоду Єпископів УГКЦ про його емеритуру.

Хоч уже важко хворий, владика-емерит, наскільки йому дозволяло здоров'я, ревно виконував архіпастирські обов'язки, продовжував добрими порадами, мудрими настановами та прикладом свого стражденного  терплячого життя утверджувати у вірі братів своїх і найменших.

Свої страждання та болі жертвував за Церкву та наш багатостраждальний Український народ. До останньої хвилини свого життя владика Софрон перебував під жертвенною опікою Сестер Служебниць.

Слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана  (Мт 25, 23).

Молимося, щоб Господь прийняв цілопальну жертву його життя та нагородив його вінком нев'янучої слави, а його світлий образ нехай буде заохотою для всіх нас в ревному служінні на славу Божу та добро нашої Церкви й Українського народу

Вічна йому пам'ять!







«Увійди в радість Бога!»

Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана  (Мт 25, 23).

Постійно жеврів вогник надії, що хвороба, всіма нами любленого о. Йосафата - тимчасова і він у швидкому часі повернеться до нормального здорового життя та активної душпастирської праці. Проте, іншою була воля Божа. Отець вже за коротке своє життя виповнив вік свій, бо сподобав собі його Господь, тож вирішив переселити його на місце світле, на місце спокійне, де немає болізні, печалі і зітхання.

Чоловік бо - дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. Потягне над ним вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше  (Пс 102, 15-16).

Та хоч Божу волю спізнаємо, але серце наше страждає і важко нам усвідомити, що в нашій земній мандрівці вже нема о. Йосафата між нами, який був для багатьох нас добрим прийателем, ревним монахом, активним священиком і духовним наставником та рідним братом, який любив Василіянський Чин, любив понад усе нашу Церкву і свій народ.

Коли в Україні народ був у кайданах, Церква в руїні, а ворог навіть молитись не давав, преподобний о. Йосафат був одним з тих перших місіонарів, хто не побоявся приїхати в Україну з матеріальною і духовною допомогою, а відтак і залишився зі своїм народом, щоб допомагати воскреслій Церкві і Василіянському Чинові. Цей невтомний працівник Божого виноградника засівав Боже Слово в спраглих душах Українського народу, будучи маґістром новіціятського дому Крехівського монастиря, редактором Місіонаря, провідником мирянського ІІІ-го Чину Святого Василія Великого, ігуменом василіянських монастирів, духовним провідником монаших спільнот, реколектантом і активним душпастирем на розлогих просторах України та інших чужих країн.

Тож можемо з певністю сказати, що, як його небесний покровитель св. Йосафат, він за Церкву і за віру як святий борець Христа, все що мав приніс в офіру душу тіло кров життя.

Молимося, щоб Господь прийняв цілопальну жертву його життя та нагородив його вінком нев'янучої слави, а його світлий образ нехай буде заохотою для всіх нас в ревному служінні на славу Божу та добро нашої Церкви й Українського народу

 
Вічна йому пам'ять!

Владика Іриней Білик, ЧСВВ
Канонік Папської Базиліки Святої Марії Більшої

За матеріалами: http://www.canonic.org.ua/

Інтернет видання
comments powered by Disqus

Катехизм

У суботу, 9 лютого, у храмі на Аскольдовій могилі відбулася панахида за спочилою 2 роки тому нашою парафіянкою, поетесою п. Марією Щербатих. Тривалий час пані Марія була  катехиткою парафіяльної школи. 

У пам"ять про п. Марію, катехити парафії організували зустріч, де згадували життєвий та творчий шлях п. Марії, читали її твори.

Сумуємо усі...  Світла пам"ять...

служіння «Епіфанія»

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

З року в рік, 1 грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, у храмі св. Миколая Мирлікійського, що на Аскольдовій Могилі відслужили заупокійний молебень на спомин тих людей, які померли від цієї недуги.

За життя людьми, які страждають від цієї хвороби, опікується парафіяльна спільнота «Епіфанія», яку очолює о. Анатолій Тесля.

Докладніше

«Епіфанія»

18 років свого служіння, з 1998 року, спільнота «Епіфанія» посвятила відвідуванню літніх людей, тяжкохворих, а також віл-інфікованих, більшість з яких вже відійшла у вічність.

Спільнота від усього серця дякує жертводавцям, які дарують на потреби вірних – свої молитви, свій час, свою працю, кошти.

Якщо хтось із парафіян, або ваших рідних не має можливості бути присутнім на Святій Літургії, почути Боже слово, посповідатися, чи приступити до Пресвятої Євхаристії, сердечно просимо звертатися до о. Анатолія Теслі – т. +38 /050/ 284 77 31

Докладніше

Найкращі ліки – це увага. Парафіяльна служба «Епіфанія»

dogliad13-го травня 1992-го року за ініціативи глави Ватикану Івана Павла II, був впроваджений новий міжнародний пам’ятний день – «Всесвітній день хворого». Таким днем було вибрано 11-те лютого. Можна вважати, що цей день не є випадковістю бо має певний зв’язок з добрими католицькими традиціями і великою місією, покладеною Богом на всю християнську церкву.

Цьогоріч 11 лютого члени товариства «Епіфанія» при храмі Святого Миколая на Аскольдовій Могилі - Ольга Лужна та Ореста Цимбрівська разом зі священником отцем Анатолієм Теслею, здійснили черговий візит до недужих та немічних людей.

Докладніше

Потребую допомоги

Потреба в молитві

Дієвість

Ікони церкви св. Миколая Чудотворця

Апостольський візит Папи Івана Павла ІІ

Папа

Візит Папи допоміг українцям довести всьому світові, що їх країна відділилася від Росії і прагне до інтеграції з Європою. Відомо, що приїзд Папи до України відкладався через розбіжності Ватикану з Московським Патріархатом. З точки зору греко-католиків той факт, що понтифік приїхав до України, незважаючи на протести Московського Патріархату, дає їм підстави сподіватися, що світова спільнота, нарешті, перестане сприймати Україну як сателіта Росії.

«Без легалізації української спільноти процес демократизації ніколи не буде повним». Папа Іван Павло ІІ до владик учасників VI звичайного Синоду 5 жовтня 1989 р.

«Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь». З вітальної промови Папи Івана Павла ІІ на летовищі. Київ, Бориспіль, 23 червня 2001 р.

Знайдіть нас у Facebook

Герої Крут